Зять мені не сподобався відразу, але донька сказала, що іншого чолов...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

У мене є донька. Вона, звичайно, не подарунок. У неї є свої недоліки і норовливий характер. Та це було за молодості, а зараз вона змінилася. Вона вивчилася на кондитера і працює за спеціальністю. У цій галузі вона розуміється. А щоб підзаробити почала ще й пекти торти на замовлення. Такий бізнес досить прибутковий.

В особистому житті у неї довго не складалося. Її не помічали ті кавалери, за якими вона упадала. А ті, хто добивався її серця — не цікавили. У 26 вона нарешті зустріла начебто своє кохання.

Я цікавилася, хто він і чим займається. Дочка сказала, що програміст. Усього навчився сам. Ремонтує техніку і комп’ютери. Лише дивно, що донька не дочекалася від нього ні одного подаруночка. Він завжди без грошей.

Я намагалася переконати свою дочку, що цей хлопець їй не підходить. Адже вона варта кращого. Вона добре заробляла і ми готові були їй допомогти, але все ж хотілося б, щоб її сім’я могла сама себе забезпечити. А обранець її з пустими руками. Йому під 30, живе з батьками і одягається в одне і те ж. Та дочці на це все було байдуже.

Мені довелося прийняти її вибір. Вони вирішили одружитися. Але поки офіційного штампа немає, ми вирішили подарувати доньці своє житло. Ми багато років відкладали кошти, щоб купити їй квартиру. Діти будуть жити окремо, хоча і в однокімнатній квартирі. Хоч хлопець нам не сподобався, але вибір дочки ми поважаємо.

Пишного весілля не було. Ми запросили лише найрідніших і відсвяткували вдома. Зі сторони нареченого прийшли його батьки. Мати з вітчимом не виглядали щасливими за сина, вони лише вручили йому кавоварку, посиділи за столом і пішли.

Молоді поселилися в однокімнатній квартирі. Дочка почала зичити у нас гроші. Обіцяла, що коли продасть кілька тортів, то обов’язково все поверне.

Якось я зайшла в гості. Бачу, а зять лежить на дивані і нічого не робить. Я не витримала цього і кажу:

– Може досить уже пильнувати диван днями і ночами? Роботу б якусь знайшов собі.

У відповідь він сказав:

– А де мене візьмуть?

Тоді я поговорила зі своїм братом. Він має свій власний автосервіс і погодився прилаштувати туди зятя. Спочатку дали йому роботу на мийці. Але в нього то техніка виходила з ладу, то заливав водою автомобіль. Мій брат цього терпіти не став. Тоді знайшли йому іншу роботу. Посадили за комп’ютером на складі, де зберігалися шини. Так і пролетіли 4 роки. А дітей у них ще не з’явилося.

Днями до нас прийшла засмучена дочка. На очах у неї сльози. Розповіла, що чоловік їй зрадив.

Він одразу ж залишився без роботи, що принесло полегшення моєму братові. А зять почав жити з іншою.

Чесно кажучи, я рада, що все так закінчилося. Тягнути цього ледаря на собі не хотілося. Дочка ще не відійшла від болючого розлучення, але у неї все вийде. Аби лише не прийняла його назад. Бо він зробить все, щоб нас з дочкою посварити, а сам буде продовжувати бити байдики на дивані. А дочка наша наївна, може і квартиру на нього переписати. А ми нею командувати не можемо.

Життєва ситуація, чи не так?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector