Як ми, чоловіки, нехтуємо своїми жінками… Історія з життя

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Близько 10-и років тому я мав стосунки з молодою дівчиною. Мені 23, їй — 18.

5 років тому ми одружились, а за рік у нас народився син. У нас наче все було непогано. Я мав власну будівельну компанію, тож грошей вистачало і на їжу, і на машини, і на відпочинок, і на купу інших забаганок.

Через майже 11 років спільного життя вона пішла від мене. Ви подумаєте, що в мене впали прибутки. Криза не настала, ніхто на дно не йшов… Словом, мій бізнес тільки зростав і ми могли собі дозволити усе, що тільки душа забажає.

Якось вона сказала, що йде геть. Я був шокований. Мій мозок швидко зрозумів, що я можу пережити все: банкрутство, бандитів, партнерів-зрадників, бідність, побиття, суд… Усе, але не можу втратити її. Я ніколи про це навіть не замислювався.

Я, як завжди, в схожих ситуаціях, пішов по горілку і напився. Я хотів наробити купу емоційних вчинків. Але протверезів і почав аналізувати. Я не розумів, у чому була проблема, бо ж у нас було все. Але чим більше я думав, тим страшніше мені ставало. Мені відкрились очі на світ.

Колись вона, ще зовсім юна, мила, тендітна і щира, була вірною лише мені, ображалась на те, що часто був із друзями, але все мені пробачала. Ті її закохані очі супроводжували мене у всіх починаннях, успіхах та невдачах. Я щиро просив вибачати їй мої косяки, дарував квіти, подарунки, дарував свою увагу.

За кілька років спільного життя я почав приходити додому, де переді мною була вечеря, і просто їв. Я не помічав у ній жінку, щось емоційне і неповторне, окреме і важливе.

Я бачив її, бачив чистоту й порядок, бачив, що вона лагідна до мене, розповідає про свій день, розпитує мене. Але я ніколи цього не цінував. Слухав і не чув, щось відповідав, але так, не розумію навіть, що… Я був поряд і окремо.

Бувало, через проблеми на роботі або друзів я їхав на кілька днів з міста, вимикав телефон. Я навіть робив так тоді, коли вона була вагітною чи з немовлям на руках. Перші рази я вибачався, а потім я навіть цього не робив.

Згодом ми не розмовляли. Близькість душевна зникла, вона не виносила мені мозок, але всі розмови були дуже сухими і короткими.

Потім я спав окремо, щоб не будити їх зранку. Я завжди виправдовувався, казав, що втомлений і нервовий. Я постійно давав їй свою картку, так хотів, щоб вона забувала мої погані вчинки. Хоча вона ніколи не хотіла чогось дорогого, навпаки, цінувала мої гроші і мудро ними розпоряджалась.

Якось мене не було 3 дні. Я прийшов і почув: “Йди туди, звідки прийшов”.

Тільки тепер я зрозумів, що без цієї жінки я просто не можу. Саме вона витягала мене з болота, коли бізнес не йшов, коли мене підставляли, на мене буквально полювали і я мало не ставав банкрутом. Я не задумувався над цим, але десь підсвідомо розумів, що вона і син — моє найдорожче.

Я розумів, що любив лише її. Я так багато упустив. І це так чудово — любити лише одну все життя і бути вірним лише їй. Я її знищував потрохи щодня, зневажав, не слухаючи, не запитуючи. Я був черствий на емоції і почуття.

Вона все терпіла і чекала, поки я стану мудрішим. Але чим я її наповнював, такою вона й стала. З милою і чистої дівчинки — в холодну жінку, яка думає, що чоловіки — нікчеми.

Тепер я лише можу уявляти, як обіймаю її, дарую квіти, дивлюсь в її очі і тішусь, що вона зі мною. Але вже нема шансу перекрутити час, витерти її образи, ночувати вдома. Люди не змінюються. Це я про себе.

Тож якщо у вас є люблячі люди, то цінуйте їх, бережіть, як зіницю ока. Жінка, як квітка — не може жити в грубості, брехні і приниженнях.

А що б ви порадити робити автору?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector