Я зовсім не хочу бути залежною від колишнього. Нехай живе, ганебник!

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Я вийшла заміж в 35 років, а мій чоловік у 24 роки. Так, я набагато старша, проте для кохання всі роки рівні, тому ми не прислухалися до думки інших. Минуло 6 місяців після весілля і на світ з’явилися наші донечки — Ліза та Ліда. Мій чоловік — Володя не міг всидіти від щастя, постійно був з дівчатками. Та це тривало не довго.

Чоловік часто не повертався з роботи, або дуже затримувався. Я думала, що він хоче заробити більше грошей, аби я і наші діти жили в достатку.

Все дійсно подорожчало, а наша сім’я не зменшила свої потреби, бо Володя виділяв достатню кількість грошей на тиждень. Мені зовсім не хотілося брати няньку для доньок, адже я обожнювала цей час і дуже його чекала.

І це була моя найбільша помилка, бо в декреті за рік я набрала 10 кг зайвої ваги. Я постійно їла. Володя вже залишав більше грошей, а сам постійно працював і шукав додатковий дохід, тому вдома тільки спав.

Займалися коханням ми надто рідко. А зранку він ніколи не залишався зі мною, ввечері він теж йшов на кухню спати, як тільки я засинала. Він постійно знаходив виправдання таким вчинкам. Казав, що спить на кухні, бо вночі курить, а нас обкурювати йому не хочеться.

Якось я в нього запитала скільки він заробляє за місяць на що він відповів: «Тобі що, не вистачає?» А зранку, після того, як чоловік пішов з дому, я побачила на столі ще більшу суму грошей, ніж зазвичай. Мене це втішило, бо я розуміла, що Володя нас любить.

Чоловіка не було вдома більше ніж дві доби, коли повернувся, то був дуже п’яним і постійно сміявся. Він мовчки збирав у валізу свої речі, а потім пішов до виходу.

Ось і розпочався наш діалог:

-Ти покидаєш нас?

– Так.

– У чому справа?

– Мене нудить.

– Від чого?

– Від твого меню.

– Воно не моє. З магазину.

– Одна страва твоя.

– Яка?

– Це вже не важливо …

– А діти?

– Я забезпечу їх …

Минуло сім днів після того, як чоловік пішов з сім’ї. Мені на картку надійшли від нього гроші, я отримала 5 000 грн. Вирішила піти і зняти всю суму. У столиці за такі гроші живуть цілий місяць, а мені ці гроші на тиждень. Вистачить, точно проживемо. Та я не хочу, аби мої дівчатка жили одним лиш харчуванням і одягом. Мені важливо, аби вони були всебічно розвинені.

Тому, я вирішила подзвонити до колишнього чоловіка і сказати, що буду подавати на розлучення і виплату елементів.

– Добре, подавай, я не проти. Про дітей подумай, ну і про себе. Навіщо тобі ці судові тяганини? Та й моя судимість для дітей не в користь. Тому, домовмося, що я буду виплачувати 12 000 грн на щомісяця, на солодощі ще 1 000 грн буду додавати. А після того, як звернешся до суду, то від мого офіційного доходу тобі відрахують 3 000 грн. Роби, як знаєш.

– Володю, та раніше ти давав більше грошей. 20 000 на місяць, постійно.

– Не згадуй минуле, бо в ньому я тобою ще міг користуватися, а зараз ні, не можу.

– Я тебе почула. Та про дітей ти взагалі думаєш?

– Якби не діти, ти не отримала б ні копійки.

Розмова перервалася. Як я маю далі жити? Отримувати ці копійки щомісяця чи погоджуватися на виплату із підробітків?

Я звернулася до юриста, аби той порадив як мені діяти, а він сказав, аби я навіть не подавала до суду, бо це мені дійсно не вигідно.

Тоді, я подзвонила до Володі, аби сказати що я погоджуюсь на його умови. Він сказав аби я прийшла ввечері в кафе неподалік нашого дому і принесла розписку за 5 тис. грн.

Я прийшла, він сидів такий весь худий, з брудними черевиками і їв найдешевший суп з котлетою. Володя викликав у мене жалість і я вирішила запитати:

– Ти на солодощі для дівчаток сьогодні даси гроші? В тебе хоча б є жінка?

Він, мабуть, зрозумів, як я дивилася на його черевики. Різко прибрав ноги під стілець і дав таку відповідь:

– Гроші зараз не дам. За місяць покажеш мені дочок, я подивлюся на них і побачу, як ти піклуєшся про них. Може, взагалі в службу опіки прийдеться звертатися. А до мене не лізь. Це моя приватна справа.

Почувши це все, я зібралася і пішла в магазин, аби купити вина. Я проревіла всю ніч. Вирішила, що дочок буду віддавати у садочок і йти працювати на колишню роботу, може відновлять. Ще хочу знайти додаткову роботу, аби мати більше коштів. Я зовсім не хочу бути залежною від колишнього. І ще, я таки подам на аліменти. Нехай знає і соромно хай теж буде, що для двох дочок може виділити тільки 3 000 грн.

А що ви зробили б на моєму місці?

 

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: