Я віддала свою дитину в дитячий будинок, тому що там їй буде краще, ...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Так, ви маєте повне право осуджувати мене та казати, що я зробила вкрай не правильно.

Я віддала свою рідну дитину у будинок малюка. Чому? У мене не вистачає грошей на те, аби прогодувати та одягнути дитину. Також, коли я заробляю більше, то мені не вистачає часу на дитину. Думаю, що у дит. будинку моїй крихітці буде все одно краще, ніж зі мною.

Скажете, навіщо тоді я взагалі народжувала? Подумаєте, що я народила не від коханого чоловіка, чи не так?

Та знаєте, я була заміжня. Мій чоловік мав гарну зарплатню, а мені не дозволяв працювати — взагалі. Жили ми у розкішному будинку за містом. Тому, наважилися на першу дитинку.

Перші два роки все було прекрасно. Бачили б ви, як мій чоловік тішився дитиною, мені постійно дарував квіти та засипав компліментами.

Якби ж я тільки знала, що це все може раптово перерватися та фатально закінчитися.

Чоловік… він загинув у автокатастрофі, яку влаштували його конкуренти. Усе його майно забрали, бо вважалося, що воно було не законно набуте, а винних у смерті чоловіка так і не покарали.

Куди мені було бігти з дитиною на руках. Сама я з дитячого будинку і своїх рідних не знаю, а друзі… Друзі були тільки тоді, коли жив мій Олексій та давав мені гроші.

Щоправда, я дуже добре потоваришувала із нашою хатньою дом. робітницею, яка мене, до речі, і прихистила на перший час.

Жили ми з сином у неї рік. Жінка старалася нам допомогти чим тільки могла. Навіть безкоштовно годувала, давала мені гроші на підгузки та одяг для малого. Одним словом, замінила мені маму.

Та Тамара Сергіївна мала своїх дітей. Як тільки вона захворіла, діти вирішили опікуватися нею, а мені не довіряли і попросили покинути дім.

Я влаштувалася на роботу. Так, я працювала посудомийкою, двірником та часом роздавала рекламні флаєри у центрі міста. Я чесно хваталася за будь-який шанс заробити. Та жити з дитиною, практично в підвалі — принизливо та дуже погано для здоров’я мого сина.

Мені не легко було зробити цей крок. Та я вимушена.

Я зараз бажаю тільки найкращого! Я обожнюю свого сина, але іншого виходу нема. Нехай він пробачить мені цей крок. Я знаю, як йому, бо була у його шкірі. Щоправда, мене відразу віддали на опіку державі.

Вибач мені, сину.

Я люблю тебе.

Сподіваюся, з часом ти мені зможеш пробачити і знайдеш мене.

Як ви вважаєте, я правильно зробила?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector