Мені виповнилось всього 20 років, коли моя сестра втекла з дому, кинувши на нас з мамою її новонароджену донечку.
Вся турбота про дитину впала на наші з мамою плечі. Коли моїй племінниці Діані виповнилось 3 роки, зрозумівши, що сестра не вернеться, ми вирішили позбавити її батьківських прав, а моя мама взяла над нею опікунство.
Дівчинка називала мене мамою, правда росла вона без тата, оскільки мій наречений побоявся великої відповідальності за чужу дитину і пішов від мене, аргументуючи це тим, що якби це була моя дочка, він не роздумуючи б її удочерив.
— Вона не твоя рідна донька, залиш її у мами, а ми створимо свою сім’ю та народимо дітей — повторював він мені.
Я так і не вийшла заміж за нього. Ми з мамою вирішили переїхати в інший кінець міста, щоб до Діани не дійшли ніякі погані слухи, через цю не гарну історією зв’язаною з моєю сестрою.
Через два роки не стало моєї мами, Діані морально було дуже важко. Мама написала заповіт на мене.
Сестра і після цього випадку не з’явилась. Я взяла опікунство на себе. Я так і не вийшла заміж, не народила своїх дітей, але всю себе присвятила Діані, виховувала її в любові та радості.
Проте варто було моїх сестрі приїхати на дорогій іномарці, тримаючи в руках дорогий смартфон, як Діану зразу міняло.
Діана звинувачувала мене у тому, що разом зі мною вона жила у злиднях, а могла насолоджуватись спокійним і багатим життям разом зі своєю мамою.
Одного разу вона просто зібрала свої речі та пішла разом зі своєю біологічною мамою. В той момент я залишилась одна. Весь цей період, я ніби була в тумані, ходила на роботу без особливої радості, не відчувала смаку їжі, не знала який день тижня.
Розібратись з негараздами мені допоміг мій начальник. Він жартома сказав, що я більше не буду тут працювати бухгалтером, якщо не піду з ним на побачення. Я погодилась піти, тому що більше не могла сидіти в порожній квартирі одна. Ви не уявляєте яке здивування та емоції були у мене, коли через півтора місяця я дізналась, що вагітна.
— Та перестаньте, ви собі навіть не уявляєте, яка кількість жінок народжує після 40 років.
— То що, будемо народжувати ?- запитав мене лікар.
— Народжуємо — не приховуючи сліз відповіла я.
Мій начальник, зробив мені пропозицію. Сім’я про яку я завжди мріяла, скоро стане реальністю і ніхто не забере у мене дитину, вона буде моєю, рідною. Здавалось, ніхто не зможе затьмарити моє щастя.
Збираючись зі Стасом на перше УЗД, ми почули дзвінок у двері. На порозі стояла моя сестра Лариса, Діана і 13 річний хлопчик. Про Діану сестра згадала не просто так в той період, її чоловікові потрібна була пересадка якого органу і вона затьмаривши розум своєї дочки багатством поманила її на таке.
Проте Діана не підійшла як донор, а згодом чоловік Лариси дізнався, що син не від нього.
Чоловік Лариси, поступив благородно, знайшов донора і зробив операцію. А згодом попросив виселитись Ларису з квартири. За шлюбним договором, який підписала моя сестра, думаючи, що переживе чоловіка, вона залишилась гола та боса. І тепер вона претендує на половину квартири моєї мами. І взагалі за словами сестри, я повинна віддати їй цю квартиру.
Можете кидатись у мене каменями, але я виставила їх геть за поріг. У мене почалось нарешті своє, власне життя. Такі родичі, які так поступили зі мною, в мої плани більше не входять.
Я половину свого свідомого життя виховувала дочку сестри, тепер я хочу бути щасливою і мати свою сім’ю.
А як би ви вчинили на місці героїні?
Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!
