Вони розлучилися 40 років тому. Жили в одному селі, але не спілкувал...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Кожного року Леся приїздила у своє село, де вона виросла. Вона хотіла зустрітися з батьками. Їхні домівки були поряд, але разом вони не жили, навіть не спілкувалися. Леся була однією дитиною в сім’ї, вона постійно жаліла маму і тата, але помирити їх ніяк не виходило.

Спочатку Леся завжди заходила до будинку мами, вона постійно зустрічали пишним столом та щирими емоціями. Ну і звичайно, що потім хотіла і до татка забігти, та мама була взагалі цьому не рада. Завжди так говорила:

– Ти знову йдеш до того зрадника? Ти ще скільки будеш того негідника глядіти? Так-так, каже, що вже безсилий, а до інших жінок у ліжко скакати, то що? Сили мав?

Леся виправдовувалася:

– Мамо, він мені батько, теж рідний.

– Ти ще скажи, що його Лідка рідна!

–  Ну мамо! Скільки можна одне і те ж правити. Ліди на світі нема 5 років, а все ніяк не можете забути!

По дорозі до батьківської хати вона згадала сумний Великдень, їй тоді було всього 6 років, але нічого не забула.

У дома з день до Пасхи здійнявся лемент. Мама дуже плакала та кричала на батька, а ще й збирала його речі у торби та кидала до порогу.

– І щоб мої очі тебе більше не бачили! – сказала навздогін.

Тато довго стояв у подвір’ї та не вірив, що його жінка так легко може вигнати його з дому, бо повірила не його словам, а якимось жіночим пліткам.

Перебрався мій тато у будиночок під лісом, а до мене щодня з гостинцями приходив. Тільки но мав бути Великдень, то знала, що татусь мені обов’язково подарує сукеночку. У перший клас мене відводив і гідно зібрав до школи, ще й мамі допомагав городи обробляти, будинок наш ремонтував.

А ось причину того, що батьки розійшлися через плітки дізналася тільки дорослою. Люди їм страшно заздрили, бо пара була красива, працьовита — все мали, що треба для хорошого життя.

А помститися вирішила тітка Ліда, яка ніяк змиритися не змогла з тим, що мій тато головним бухгалтером зробив мою маму, а не її. Коли Ліда помирала, то розкаялася. Було дуже пізно, бо сім’ї вже не було.

Мама знала, що тато геть ні в чому не винен, та кликати жити разом не хотіла. І тато сам не просився, бо до нього перейшла жити, без нормального дозволу, вдовиця без дітей. Та жінка була досить хорошою, але не так давно вмерла.

Тато просився ще молодим до дому, до своєї сім’ї, а мама дуже горда казала:«Замолоду обійшлася без тебе, то й на старості не треба». Так і жила я, постійно розривалася між мамою і татом.

Ну ось, дійшла до батькового дому. Тато сидів на пеньочку біля воріт, чекав мене. Обняла його, і впустила сльозу, бо тато дуже постарів, став згорбленим, худим.

Вирішила, що маю зробити генеральне прибирання в будинку, бо скоро свято. Навела лад аж до блиску.

Батько знову почав не легку для нас двох розмову:

– Доню, я просився до твоєї матері, бо мені так тяжко, а вона вперта! Та й тебе шкода, бо на дві хати мусиш, ех…

Тоді я прийшла до мами й вирішила знов поговорити з нею.

–  Чуєш, то давай я на старості заміж вийду! Людей смішитиму, чи як?

– Я ж вас стільки разів просила: зійдіться, – мало не з плачем говорила Леся.

Побула я ще два дні у батьків і зібралася до себе в місто, обіцяла, що на Великдень приїду до них. Так і зробила.

Сказати, що я шокована тим, що побачила, то нічого не сказати.

Тато стояв на подвір’ї у мами й замітав, а мама на кухні готувалася до свята.

Свято вдалося дійсно святковим та наповненим щастя. Вся наша родина зібралася у домі, де я виросла.

Такою щасливою я ще ніколи не була.

А як би ви вчинили на місці моєї мами?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector