Вона відразу і не впізнала його. І тільки коли дала милостиню в кіль...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Світлана поринула в спогади. У молодості її мати пообіцяла вітчимові, що дочекається його з армії. Проте свого слова жінка не стримала, хоча Павла дуже любила…

Коли він повернувся додому, то дізнався, що у Валентини є донька. Однак батька поруч не було. Пройшло чотири роки і Павло з Валею все ж возз’єдналися. Згодом у них народилося ще двоє дітей. Валя була щасливою, що чоловік зміг все ж пробачити її.

Та якщо Павло знайшов у своєму серці місце для Валі, то прийняти Світлану він так і не зміг. Вітчим завжди гірше ставився до пасербиці, ніж до рідних дітей. Зрештою, коли їй виповнилося 17 років, вона була змушена самостійно заробляти собі на життя.

Через рік Світлана завагітніла. Хлопець одразу її покинув. Дівчині не було куди податися, адже вітчим одразу сказав, щоб додому вона не поверталася. Мовляв, у них своїх турбот вистачає. Мати підтримала чоловіка.

Пройшло три роки. Увесь цей час вона жила в злиднях. Дівчина нарешті наважилася покинути роботу і піти на навчання, щоб отримати хоч якусь освіту. Оскільки з фінансами було скрутно, вона знову звернулася по допомогу до батьків. Павло сказав, що їм потрібно поставити на ноги своїх дітей, тому зайвих грошей немає. Валя тільки знизувала плечима.

Світлана ледве зводила кінці з кінцями, але все ж отримала диплом і змогла влаштуватися на роботу в будівельну компанію. Вона добре справлялася зі своїми обов’язками і швидко пішла на підвищення. Там же вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. У них народився ще один син. Подружжя прожило разом 20 років. Потім чоловіка не стало.

Оскільки діти Світлани роз’їхалися, то жінці довелося жити в пустій трикімнатній квартирі.

З вітчимом вона не бачилася вже багато років. Востаннє вони зустрічалися на похороні матері. Проте через біль втрати Павло тоді навіть не звертав уваги на Світлану. На майно дівчина не претендувала, тому з кількома фотографіями поїхала додому.

Проте Світлана не думала, що зустріне вітчима, який буде жебракувати під магазином.

— Добрий день, Павле Івановичу, — озвалася жінка.

— Світлано, це ти? — раптом осінило старого. — Як ми давно не бачилися! Де ж ти пропадала, рідна моя?

З розмови Світлана дізналася, що Павло зараз нікому не потрібний. Його діти живуть своїм життям і хоч мають можливість допомогти батькові, але не хочуть. Якийсь час він ходив в гості до сина і підтримував зв’язок з дочкою, але зараз вони не спілкуються.

Жінка запропонувала вітчиму піти до неї додому. Він помився і сів за накритий стіл, на якому було вдосталь різноманітної їжі. Раптом він зніяковів і сказав:

— А ти пам’ятаєш, що я тобі не хотів фінансово допомогти?

— Ні, — спокійно відказала Світлана. — Ви краще їжте, бо я ще чай зараз зроблю.

— Як ні? Ти тоді грошей хотіла позичити, бо вчитися збиралася…

Світлана знизила плечима, а потім вийшла з кімнати. Назад вона повернулася з фотографіями в руках.

— Ось, дивіться! — простягнула вона одну зі світлин.

— О, це ж ми з тобою Тут тобі 5 років! Ми святкували тоді твій день народження, — усміхнувся вітчим.

— Справді. Ви тоді мені ще печиво подарували з різних букв алфавіт.

— Ти пам’ятаєш?

— Звичайно, — тепло сказала Світлана.

В очах старого забриніли сльози. Нарешті він в домі, де його раді бачити.

Чи сподобалася вам ця історія?

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: