Вона постійно шукала кращого життя, а опинилася біля розбитого корит...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Те, про що я зараз розповім є підтвердженням того, що наші вчинки обов’язково повернуться до нас бумерангом. Та ще і як вони вдарять по нас.

Моя молодша сестра — Ярослава завжди була відважнішою за мене, вона була бійцем, який постійно прагнув кращого життя, а мені завжди було комфортно з тим, що я маю.

Ми повиростали, створили свої сім’ї. У моєї сестри народилося двоє дівчаток, а у мене два сини. Наші родини потоваришували, тому ми доволі часто ходили гуляти разом, влаштовували сімейні чаювання. Та моя сестра з кожним днем ставала все більш роздратованою. Я не могла зрозуміти чому, адже її чоловік прекрасна людина. Обожнював дітей, постійно приносив гроші в будинок, у всьому допомагав, проте моя Ярослава дорікала йому у тому, що він дуже мало заробляє.

Це сталося 15 років тому. Я почула телефонний дзвінок від сестри, а за годину вона вже сиділа у моїй кухні. Слава була заплаканою, розчуленою. Я запитала що сталося і була шокована відповіддю: мого чоловіка звільнили, тепер він безробітній непотріб. Вона вирішила їхати за кордон на роботу, ось тільки не знає з ким залити своїх дочок.

Мені стало дуже шкода сестру, я бачила що вона налаштована серйозно, але переконувала залишитися вдома  почекати допоки ситуація з роботою чоловіка владнається.

Та моя Славка не слухала нікого. Вона стояла на своєму. Навіть сльози дітей та благання чоловіка залишитися не спинили її. Чомусь була впевнена в тому, що дуже швидко повернеться і привезе достатньо грошей для того, аби сім’я почала краще жити.

Минуло декілька років. На моєму порозі стояв чоловік Ярослави з дочками. Він бідний був заплаканий та дуже блідий, ледь зміг сказати, що моя сестра подає на розлучення з ним, бо одружується з італійським сеньйором, адже більше жити в повних злиднях вона не може.

Я дуже добре пам’ятаю той день і як дівчатка плакати на татове плече, адже вони взагалі нічого не могли зрозуміти. Хто міг чекати такого удару?

Та минав час і рани загоювалися. Дівчатка вже повиростали й навіть заміж вийшли, а чоловік моєї сестри нікого собі не шукав, бо жив заради своїх доньок. Мама дівчат взагалі не давала нічого про себе знати, а вони та не хотіли, бо дуже образилися на неї.

Та все ж Ярослава приїхала, бо каже, скучила за дітьми, за чоловіком і за моєю сім’єю. Ніхто не хотів навіть підпускати її до себе. Дівчатка казали, що у них мами взагалі немає і ніколи не було, а мені було образливо за них. Та навіть мої батьки не змогли пробачити своєї доньки.

А Слава стала вже старшою нікому не потрібною жінкою, та ще й захворіла і потребувала догляду, а її італійській чоловік помер, а все майно переписав на своїх рідних дітей.

Я змилувалася над сестрою і впустила її переночувати, та відразу сказала, що це на одну ніч, бо ніхто так не робить як вона. Покинула двох дівчаток, бо захотіла щастя для себе, а коли наші батьки хворіли й потребували підтримки де вона була. Тепер і не дивно, що ми зреклися від неї.

Я чула, як Слава всю ніч плакала і молилася, було зрозуміло, що вона кається у тому, що зробила. Мені було її дуже шкода і попросила у свого чоловіка, аби він дозволив Славі залишитися у нас

Я сподіваюся, що Ярослава зможе помиритися зі своїми доньками, хоча я їх зрозумію, якщо вони не зможуть пробачити маму-зозулю.

Прошу вас і закликаю берегти своїх рідних людей. Турбуватися не тільки про себе, але і про їхні почуття та думки. Пам’ятайте просту істину життя: що посієш те і матимеш!

А ви змогли б пробачити такій доньці, мамі, дружині?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector