Вона була дуже вихованою та скромною, завжди прибирала будинок до гл...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Наша сім’я складалася із трьох осіб: я, мій чоловік та його мама. Я любила свою свекруху ніколи злого слова їй не сказала, та чомусь, вона вирішила, що зайва у нашому будинку. Постійно почувала себе не комфортно, навіть боялася зайвий раз вийти з кімнати поїсти чи в туалет. Щомісяця давала мені майже всю свою мізерну пенсію, постійно натирала до блиску весь посуд та ідеально прибирала. Мені було теж не зручно, бо я не хотіла, аби свекруха була домогосподаркою в моєму будинку.

Чому свекруха жила з нами запитаєте ви? А все через її старшу доньку Надію, яка обдурила всю сім’ю та забрала квартиру на яку ціле життя працювала старенька. Я не хотіла, аби свекруха залишилася на вулиці, тому запропонувала їй поселитися у нас.

На жаль, Людмила Степанівна (мама мого чоловіка) постійно почувала себе зайвою, тому я постійно її шкодувала. Жінка вона вихована, розумна, приязна та дуже хороша. А їсти я її силою змушувала, навіть просто посидіти з нами, поговорити.

Степанівна була хорошою свекрухою для мене, бо завжди хвилювалася за мене, хотіла допомогти та всіляко підтримувала. Можливо, я не відчувала жодного дискомфорту у житті з нею.

 

А коли давала гроші нам, то завжди вказувала щось приблизно таке: “Візьми, прошу, хоча б трішки грошей, комунальні оплатиш” із хвилюванням та тремтячими рухами підсувала мені конверт.

Мені зовсім не хотілося брати гроші, бо вона частина нашої родини, як взяти кошти у мами свого ж чоловіка? Ми та ніколи не натякали на те, що у нас брак коштів на продукти, чи те, що хочемо купити будинок.

Людмила Степанівна постійно наголошувала, що їй не зручно сидіти у нас на шиї, казала, що є нашим тягарем, думала, що ми соромимося її.

Ще й, коли нікого не було вдома, жінка робила щодня генеральне прибирання та старалася приготувати щось смачненьке. Я наполягала на тому, що б вона нарешті, за все життя просто почала відпочивати, та мої слова ніхто не чув.

Уявіть, що навіть у туалет свекруха не ходила, поки всі були вдома, а у її віці – це тільки на гірше для її організму.

Ми просили, аби вона нарешті розслабилася, та вона відповідала, що не може, бо є гостею в цьому будинку.

Я і мій чоловік прийняли рішення – купити невеличкий будиночок з хорошою кімнатою, з усіма умовами для життя. Так і зробили, придбали симпатичний будиночок із садом та власним подвір’ям, ще й декілька гектарів для грядок було.

Гроші ми взяли у кредит. Все, аби свекрусі було комфортно.

Людмила Степанівна дуже зраділа переїзду і почала плакати від щастя. Вона не вірила, що нарешті матиме свій будинок.

Щиро обійняла мене, свого сина та внучку – дякувала зі слізьми на очах.

Відразу почала командувати, що і де посадить, коли буде урожай збирати. А ще попросила, аби ми пересунули деякі меблі, а сама із захопленням розкладала свої речі.

Будинок ми оформили на чоловіка, аби жодна із сестер не претендувала на спадщину.

Та коли дочка Надія дізналася через пів року про те, що мама живе в окремому будинку відразу зацокотіла до неї. Приїхала в гості, навезла солодощів, наче забула про те, що залишила свою матір на напризволяще без домівки.

Надя придумала хитрий план: спочатку взяла свого сина і сказала, що поживе тут з ним, аби малий дихав свіжим повітрям, та кімнатка на 15 м.кв. не дозволила жити їм там з комфортом.

Ми почали помічати, що Людмила Степанівна почала пробачати своїй донечці, адже материнська любов, вона така. Ще й онука дуже любила, ну як не радіти дитині?

Та чому, чому Надя почала навідуватися до мами тоді, коли дізналася про нове житло? Хоча, ця акторська майстерність Наді швидко була викрита, адже ми повідомили їй, що будинок не оформлений на її матір, отже нічого вона не отримає.

І знаєте що? Візити доньки й внука – припинилися, як і не було.

А наша бабуся стала такою щасливою. Постійно метушилася у городі, мала і своє невеличке господарство. Все нам хотіла допомогти з продуктами, а ще й нашу доньку змушувала їсти все органічне, аби бути красивою та розумною. МИ так любили Людмилу Степанівну, то жінка, що немає меж у душі.

Найбільше вразило те, що мене вона постійно називала донечкою, жодного разу не підвищила на мене голос, завжди погоджувалася з моїми словами та старалася у всьому допомогти – золота людина, що є рідкістю у наш час.

Зараз, ми щотижня приїжджаємо до нашої рідної мами, а донька залюбки проводить свої канікули із бабусею. Око та душа тішиться, коли моя Аня приїжджає від бабусі та розповідає чого нового навчилася.

Як думаєте, варто відновити стосунки із сестрою чоловіка?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector