Василь розсердився на мене: “Ти не можеш думати про щось інше? Ти вс...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Можливо, він мав рацію, але в цей час мені потрібна була його підтримка. Мій чоловік принципово відкинув ідею про усиновлення. Василь навіть думати не хотів про чужу дитину. 

Зі своїм чоловіком я познайомилась ще у школі. Ми разом навчались і в університеті, а потім почали жити разом. Заробляємо ми хороші гроші, адже працюємо в ІТ компанії.

Все життя ми подорожували і так не помітили, коли нам вже обом за 30. Василь завжди хотів подорожувати ще більше, а я хотіла зупинитись в Україні і подумати про майбутнє.

Згодом, я зрозуміла, що наш розваги ведуть в нікуди. У нас вже немає такого запалу до життя і живемо ми лише для себе.

Я дуже хотіла діток, а от Василь завжди говорив одне й те ж:

– Почекаємо ще? – говорив Василь

– Я не хочу більше чекати, – твердо сказала я.

– А що буде, якщо я зараз не завагітнію? За словами лікаря, це може зайняти кілька місяців!

Ми старались робити дитинку декілька разів, але річ у тім, що я не можу мати дітей.

– Зрештою, народжуваність знижується після тридцяти років, – гінеколог сумно подивилася на мою карту. Тому, єдиним рішенням є ЕКО, – сказала вона. – Проконсультуйтеся зі своїм чоловіком. І я повинна сказати вам, що це велике втручання для організму.

– Тоді ми постараємось, напевно, усиновити дитинку, – несміливо запропонувала я.

– У нас народиться своя дитина, навіщо усиновлення? – відповів Василь.

Зрештою, він погодився на ЕКО, але я побачила в його очах, що йому це не подобається.

Лікар мав рацію – це велике втручання в організм. Дороге лікування, ін’єкції, очікування…Той, хто це пережив, знає, про що я говорю…

У нас нічого не виходило, на жаль.

– Сонечко, не плач, наступного разу все вийде, – втішав мене Василь.

“Наступний раз” ми все відкладали. А в нас постійно щось ставалось: то мій батько помер (і довелось відкласти цю справу), то я далі хворіла, то по роботі треба було у відрядження їздити. Одного дня я вже просто не могла терпіти того і постійно мріяла про дитину, що Василь розсердився на мене: “Ти не можеш думати про щось інше? Ти все ще дивишся на коляски, тобі це в голові сидить!”

Він принципово не хотів брати дитинку з дитбудинку, а тому почав думати про роботу, а не про наше спільне життя. Через рік я помітила як чоловік став до мене не уважним та злим. Ми розлучились через його зраду.

Я залишилась одна. А в мого Василя вже росте маленька дівчинка від іншої здорової жінки.

Тепер я думаю над тим, щоб всиновити дитинку і ростити її самій. Що робити у моїй ситуації? 

Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: