У нас на роботі був корпоратив. Несподівано в дверях я побачила сво...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Я одружена вже 11 років. Мій Сергій відразу був зразковим чоловіком, та останніми роками все почало руйнуватися.

Почав приходити до дому на підпитку, а мені казав, що на роботі у нього наради, що його завантажують понад норму, тому він немає часу для того, аби побути зі мною.

Звісно, що перші такі його вибрики я сприймала нормально, адже це життя і у парі важливо вміти пробачати навіть такі не надто приємні речі.

Потім, він почав втікати у гараж, аби посидіти з друзями, подивитися футбол і випити пива.

Тоді я вже почала робити йому зауваження, але це не допомагало… Навіть навпаки, погіршило ситуацію.

Моя подруга підтримувала мене, як тільки могла. Говорила про те, що я повинна вберегти свою сім’ю., хоча б заради дітей.

Звісно, я багато плакала, думала і хотіла показати своєму Сергієві, що все нормально. Дуже часто посміхалася та жартувала, готувала усе, що він любить.

Та його посиденьки з друзями перетворилися у звичку і сімейний бюджет не рідко йшов на те, аби просто погуляти, а для дітей на колготки — йому грошей було шкода.

Ну що поробиш, характер такий.

А про себе… я вирішила вперше за 10 років піти з колективом на корпоратив, адже раніше  я все відкладала на потім, хотіла більше часу провести з сім’єю, а саме в той момент усе склалося так, що діти були з моєю мамою, а Сергій з друзями. Не самі сидіти вдома, а тим більше, коли запрошують.

Усе на святкуванні було досить урочисто та красиво. Багато посмішок, компліментів та музики.

Та у сусідньому залі закладу я побачила… свого Сергія. Краще б він був сам.

Біля нього терлася моя найкраща подруга. Та, яка втішала і витирала мої сльози.

Сказати словами свої почуття у той момент — не реально!

Я не хотіла навіть підходити до них і спостерігати за тим, що ж відбуватиметься далі.

Викликала таксі і поїхала до дому.

Минув тиждень після того випадку і всі мої речі, та речі дітей були у моїх батьків.

Мама мене прекрасно розуміла та навіть дуже допомагала.

Так, чоловік телефонував, бо він не знав де я і діти.

Та якщо чесно, то він був не щирим. Дзвонив, бо так треба.

Минув місяць і ми з ним подали на розлучення.

А потім, від спільних знайомих я почула, що і мою колишню подругу він зраджував. Знайшов собі іншу, подругу подруги так скажімо.

До речі подруга, вона теж телефонувала, хотіла аби я її зрозуміла, але ні. Я не можу переступити через себе.

Минув рік…

Я нарешті зрозуміла, що це таке бути коханою та кохати навзаєм.

Діти теж щасливі, бо цей чоловік турбується про них значно більше, аніж рідний батько.

Любі жінки, не бійтеся змін. Не потрібно ламати своє життя, якщо хочете бути щасливими!

Дітям не легше від того, коли ви плачете в подушку!

А ви як зробили б на моєму місці?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector