– Твоя донька не могла вступити на бюджет сама! Зізнайся – усіх підкупила? – Мамо, та як ти можеш? Вона ж твоя онука! – Але вона точно не розумніша за твого племінника

Як же мене дратує, коли люди наївно вірять в те, що близнюки абсолютно однакові не тільки зовні, але й внутрішньо. Всі здається, що у нас з сестрою однакові вподобання, інтереси, цінності, але все це зовсім не так!

Іноді в мене складається таке враження, що ми з Діаною — абсолютно чужі одна одній люди. Шкода, що це не так.

Порозуміння між нами не було ще з самісінького дитинства. Спочатку не могли поділити іграшки, потім друзів, потім хлопців.

Втім доля нас таки розвела після школи. Я давно мріяла стати лікарем, а Діана вступила до педагогічного.

Спілкувалися ми рідко. Не було навіть бажання, якщо на те пішло.

З роками ситуація трошки змінилася. Кожна з нас успішно вийшла заміж, народила здоровеньких діток. Це, мабуть, нас і зблизило. Ми часто зідзвонювалися, разом гуляли з візочками і навіть дослухалися до побутових порад одна одної.

Я жила у власній квартирі, хоч офіційно вона і була чоловікова. Сестрі з цим пощастило менше – матір взяла для неї іпотеку.

Я не гнівалася, коли про це дізналася. Найрідніша виховувала нас однаково. Кожній діставалося багато любові, уваги і підтримки, тож обділеною я себе ніколи не відчувала.

Змінилося все хіба що, коли ми самі народили власних дітей. Після того, як моя ненька стала бабусею між мною і нею чомусь прибіг дивний холодок. Ми, на жаль віддалилися. Усе тому, що я просто не могла терпіти часті порівняння зі своєю сестрою і докори у бік моєї забезпеченості. Мовляв, у Діани немає нічого, а в тебе все. І я змогла б змиритися, якби подібний бруд не почав литися ще й на мою доньку.

 

З часом ситуація тільки погіршувалася. І коли я вирішила припинити спілкування з мамою, вона раптом почала розхвалювати мою сім’ю і нарікати на Діанину. Я аж оторопіла від здивування.

Я розмовляла із сестрою та мамою, але уникала тем достатку та дітей. Бо тоді все знову йшло шкереберть. Так тривало аж миті, коли нашим з Діаною дітям не виповнилося по 18 років. Моя доня склала іспити на відмінно і вступила до омріяного університету на бюджет. Зате племінникові не вистачило всього кількох балів для вступу на державну форму навчання.

Саме тоді нерви моєї мами чомусь не витримали. Вона випалила, що я всіх підкупила, бо моя доня не могла бути розумнішою, аніж її онук.

Мені забракне слів, щоб описати. якою шокованою я була в той момент. І слова сказати не могла, але мама вирішила мене добити. Заявила що тепер я просто вимушена допомагати своїй найдорожчій сестричці грошима, а то й оплатити половину навчання своєму племінникові.

І з якого це дива я комусь щось винна?

Зрештою, подібна ситуація була ще перед весіллям моєї близнючки. Тоді мама прийшла вимагати в мене коштів для оформлення церемонії. Складалося враження, що я якийсь спонсор для своєї сім’ї. Я сказала, що платити ні за що не буду, хіба що подарунок принесу. Це неабияк образило маму.

Я жила подібними докорами стільки років і не хочу, щоб так було надалі.

Після моєї відмови, рідня навіть знати мене не хотіла. Вони чомусь думали, що на основі одних тільки родинних зв’язків  я повинна жертвувати собою, заради добробуту сестри. Тепер я й сама не горю бажанням спілкуватися з такими родичами. Я ж їм потрібна лише тоді, коли вони хочуть мною скористатися.

Згодом життя все розклало по місцях. Діана з чоловіком і далі жила на квартирі, іпотеку за яку виплачувала моя мама. Племінник після одруження переїхав у дім бабусі, а стареньку вигнали на дачу.  Якось я навіть в гості до неї заїжджала. Не встигла поріг переступити, як мені вручили цілий список того, що я повинна купити і привезти наступного дня. Мене знову хотіли використати.

Я віддала список і сказала, що втомилася бути спонсором. Причину цих слів  мама не збагнула і знову образилася. Вигнала мене зі свого дому і сказала більше ніколи до неї не повертатися. Ну що ж, материне слово – закон.

Мені, звичайно ж, дуже прикро, що все так склалося, але по-іншому, схоже бути  не могло. Як мінімум, я намагалася щось змінити, але все життя догоджати власній рідні я не збираюся. У мене як-не-як свої діти є, от про них я і повинна дбати.

Чи погоджуєтеся ви з рішенням жінки?

Що думаєте про її рідних?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Завантаження...
Думки навиворіт

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector