– Синку, візьмеш кредит, як і домовлялися! – Який іще кредит? – втрутилася я. – Мовчи, дівчино, ти тут взагалі ніхто! – заявила моя свекруха

Якби мені хтось колись сказав, що я гаруватиму на 2 роботах, в надії заробити на власну квартиру і з’їхати нарешті від свекрухи — нізащо б не повірила.

Як тільки ми переїхали до Ірини Василівни, все було добре. Жили мирно, не сварилися, не надокучали одна одній, але коли з нами почала жити ще й зовиця – ситуація вмить змінилася.

Мого чоловіка, як підмінили. Ні з того ні з сього він став до мене таким холодним, ніби ми чужі одне одному люди. Все, що його хвилювало – це думка його любої мамусі.

Отоді моє життя й перетворилося на справжнє жахіття.

Валентина і свекруха мене постійно тримають на виду. Слідкують за кожним моїм кроком.

Якось я прибігла з другої роботи, хотіла швиденько перехопити перед тим, як виїжджати на зміну в службу таксі, то зовиця стала моєю тінню. Куди я – туди й вона. Чесно, ледь доїла той нещасний бутерброд — шматок в горло не ліз під пильними поглядами жінок.

Терпіла, терпіла, а потім вирішила дізнатися, в чому ж справа.

Спіймала Валентину за руку, коли вона підкрадалася до моєї кімнати, щоб підслухати телефонну розмову. Вона навіть не намагалася виправдовуватися і шукати виправдань своїм вчинкам.

– Шпигунка з тебе дуже нікчемна, – насмішкувато сказала я зовиці.

Вона одразу настукала про це Богдану.

 

Думала, що він прийметься розбиратися в наших стосунках і обов’язково мене насварить, але він не став цього робити. Не через те, що любить і поважає мене, а тому, що йому байдуже.

Сказав кілька неприємних слів за вечерею, обурено похитав головою — оце й усе.

Мене це вже давно не ображає. Довелося звикати до такої поведінки чоловіка одразу після весілля.

Лагідним він був тільки тоді, коли ми ще зустрічалися. І як я могла не розгледіти у ньому стільки всього поганого?!

В один день я вирішила нарешті припинити наші отруйні стосунки. А все ось чому…

Я помітила, що чоловік досі був вдома, хоча давно мав піти на роботу. Щиро здивувалася. Зняла взуття і пішла у вітальну. Там за круглим столом сиділо все моє сімейство і щось активно обговорювало. Але, як тільки я відчинила двері й показала, що я вдома, вони різко замовкли.

Я не витримала і запитала, що відбувається.

– Не твого розуму справа. Це сімейне. Богданчику, ми домовилися? Іди по кредит.

Я оторопіла… Який іще кредит? А чоловік просто мовчки пішов у коридор.

– Які кредити? Ви знаєте, у які борги ми вліземо? Там і так ледь вистачає.

– У моїй квартирі потрібно зробити ремонт. Там ні шпалер нормальних, ні техніки. А хто, як не ви поможете старенькій? бідкалася свекруха.

– Маєте доньку ще,- дорікнула я, на що рідні дуже розлютилися.

– А тебе сімейні справи не стосуються. Не лізь туди, куди не просять!- обурилася зовиця.

– Але ж, ми з Богданом хочемо назбирати на оренду окремого житла! Це не по-людський. Де нам гроші взяти, якщо кредит виплачувати будемо?

– Замовкни! Ти тут ніхто! Тому не смій командувати моїм сином. Ми й без тебе розберемося, – закричала свекруха.

Мені стало так прикро. Я стільки всього терпіла тільки через думку, що ми скоро з’їдемо від цієї сімейки, а тут такий сюрприз.

– Не знала, що ви така не вихована. Підозрювала, але не думала, що впадете так низько, – ображено сказала я. І навіть не вислухавши заперечень, вийшла з кімнати.

Наступного дня я подала на розлучення і повернулася до своєї мами. Нарешті дихати я могла на повні груди. Відтоді минуло 5 років. Від чоловіка я так нічого й не чула. Але я ні про що не жалію. Я одружилася вдруге і виховую двох синочків. Усе в житті трапляється тільки так, як має бути.

А ви на місці дівчини зробили б так само?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Завантаження...
Думки навиворіт

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector