Свій будинок переписала на сусідку, а не на рідного сина

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Надійка приходила по декілька разів на день: давала мені ліки, готувала їсти і підтримувала порядок у домі. Нічого не просила: ні грошей, ні подяки. Вона стала мені такою рідною, як дочка і я вирішила переписати хату на неї.

Я турбувалась про свого сина, а тепер, коли він подорослішав, то майже не бачу його. Я багато років працювала на заводі в Рівному, де отримувала гідну заробітну плату. Я ніколи не думала над зміною роботи, тому що чоловік заробляв в рази менше, тому забезпечувала свого сина лише я. Звичайно, я могла з ним розлучитись, але чоловік був добрим по характеру і ніколи не сварився зі мною.

Завдяки непоганій роботі,  я змогла відправити свого сина Максима вчитися в столицю. Там син домігся непоганих успіхів в навчанні, знайшов хорошу високооплачувану роботу, а через якийсь час і зовсім був запрошений в серйозну фірму, де зараз є директором. Там, у Києві він знайшов дружину. Зробили весілля, дітей поки не планують.

Моя невістка була типовою столичною дівчиною. Я помічала, що їй не подобається Рівне та наша хата в селі. Ми з простої сім’ї і ніколи не мали великих грошей. Свого Максима я вчила знаходити гідну дружину, але не стала переконувати його, що ця дівчина не для нього.

На моє шістдесятиріччя син подарував мені новенький телефон, аби я могла бачити його в режимі онлайн. Чоловіка вже не стало  і я залишилась сама в одній великій хаті. Після дня народження мій син потрапив в аварію, на щастя, нічого не сталося, проте у мене був серцевий напад. Через це і почались проблеми зі здоров’ям.

Син приїздив не часто, бо завжди мав то багато роботи, то якісь відрядження. Я просила чужих людей, аби приглянули за мною. У нас є молода сусідка Надійка. Вона живе тут сама, кругла сирота. Навчається у Рівному на економіста. Дівчинка розумна і спритна, тримає бабусину господарку, яка нещодавно померла. Словом, золото, а не дитина. Але була бідна і я вирішила їй  допомогти: попросила приглядати за мною до кінця моїх днів і вона погодилась.

Надійка приходила по декілька разів на день: давала мені ліки, готувала їсти і підтримувала порядок у домі. Нічого не просила: ні грошей, ні подяки. Вона стала мені такою рідною, як дочка і я вирішила переписати хату на неї. Зробила я це не тому що дуже ображена на  сина, а тому що Надійці потрібніші гроші, ніж моєму синові.

Одного разу Надійці потрібно було поїхати за місто на тиждень, а син якраз був у відпустці. Я подзвонила Максиму і попросила приїхати, він відмовився. Я розпитала як у нього справи з дружиною і розповіла про те, кому перепишу хату.

На тому кінці слухавки я почула невдоволений голос невістки, яка невдоволено крикнула:

– Якщо викреслила із заповіту, то нехай сама про себе і дбає!

– Тихо, – пробував заспокоїти її Максим.

Я з тривогою чекала, що скаже син.

– Мамо, ну я постараюся приїхати, але не обіцяю, багато роботи.

Я скинула виклик і почала ридати. Подзвонила також і Надійці, сказавши, що погано себе почуваю, та вона приїхала вже того вечора.

Мені соромно за поведінку свого сина і невістки і я щиро надіюсь, що все виправиться. Не розумію чому чужа людина ставиться до мене краще, ніж рідний син.

То все-таки на кого переписати хату? 

 

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector