Сусідські хулігани перейшли всі межі і стали господарювати на моїй д...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

У мене нікого немає. Чоловік з дочкою, на жаль, покинули мене. З родичами у мене складні стосунки і вже понад рік ми не бачилися. Тож я самотня пенсіонерка.

От уже 5 років лише Люда, моя подруга дитинства, інколи прикрашає мої будні. Вона живе в іншому кінці нашого села. Також час від часу спілкуюся із сусідами на вулиці. Не знаю, як би вижили без них.

Село у нас невелике. Усі тут добре знають один одного. Саме цим користуються сусідські діти. Є декілька підлітків, які хуліганять і дражнять мене, бо знають, що я самотня. Це вже триває впродовж кількох місяців.

Вони то снігом кидають у мої вікна, то кричать, то по забору лазять.

Навіть у ті рідкі зустрічі із знайомими вони встигають мені надокучати.

Я намагалася закривати на це очі. Адже мій гнів лише додає їм азарту. Як тільки починаєш показувати своє невдоволення, то діти розуміють, що їм вдалося зробити те, що вони хотіли.

Зрештою мені це надоїло і я вирішила поговорити з їхніми батьками. Від цієї розмови я не очікувала багато, адже вони були місцевими п’яничками, які випивали і народжували невихованих дітей.

Усі мої розмови і прохання слідкувати за дітьми були марними.

“Не треба нас вчити виховувати своїх дітей. Вони лише розважаються і не чіпають вас, тому йдіть геть”, – приблизно такі слова я почула від них.

Хоча спілкування не задалося, але підлітки все ж не з’являлися кілька днів. Та з часом все повернулося назад. І все б нічого, я навіть змирилася з цим, але потім вони зовсім знахабніли. З минулого тижня вони почали наводити свій лад на моїй території. Раніше у них не вистачало наглості заходити на мою ділянку.

А зараз одні на даху, а інші на подвір’ї наводять хаос. Спочатку я намагалася з ними сваритися, але це викликало у них тільки сміх.

Та терпець увірвався і я провчила їх.

Зранку я пішла до сусідки і попросила у неї на декілька годин взяти собаку. Це була вівчарка на прізвисько Рекс. Особисто я з цими тваринами завжди ладнала. У мене 15 років жила собака, яка два роки тому померла.

Хулігани з’явилися по обіді. Я зачекала, коли вони знову ступлять на мою територію, а тоді випустила Рекса.

За кілька секунд від них не було й сліду. Круті хлопці вмить перетворилися на лякливих діточок.

Услід я крикнула, що наступного разу Рекс знову буде їх чекати. В подарунок вирішила верх паркану вимазати мастилом, яке не так легко відмити.

Ось уже 10 днів як у моєму житті панує спокій. Надіюся, що так буде продовжуватися й надалі.

Чи правильно я вчинила? А ви потрапляли у схожі ситуації? Буду вдячна за ваші відповіді.

Яка ваша думка про цю ситуацію? Пишіть в коментарях. 

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector