– Софіє, ще раз повторюю, твій дідусь – мій батько, залишив тобі буд...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Одного разу, зателефонувала мені моя мама і почала говорити за дідуся і якийсь спадок, який лишився від нього, я не могла до кінця зрозуміти про кого вона говорить, оскільки дідуся в мене ніколи не було, мій тато був круглим сиротою, а з маминого боку я знала лише бабусю, але й вона відносно недавно померла.

– Софійка, ти їдеш зі мною чи ні ? Подзвонила сусідка, сказала, що мій батько сьогодні помер та й залишив заповіт.

– А чому я про дідуся нічого не знала? Ти мені ніколи нічого про нього не розповідала.

– Я не спілкувалась з ним багато років і на те, в мене були свої причини. Ще будучи маленькою, він покинув мене і мою маму, тобто твою бабусю. Я не могла йому цього пробачити, так і тримала ту образу в собі. Він з’явився лише тоді, коли народилась ти, подзвонив і просив зустрітись, приніс тобі подарунки, плюшевого зайчика з яким ти спала все дитинство, різне солодке, але спілкуватись я з ним так і не почала. Єдине, що він мене просив, це те, щоб я надсилала йому твої фотографії, на це я погодилась. Вибач, Софійко, що я вирішила за тебе, чи ти будеш з ним спілкуватись чи ні.

— Добре, мамо, давай зараз не будемо обговорювати це, краще з’їздимо подивимось, що і як там.

Дідо жив не дуже далеко від міста, на таксі ми туди швидко добрались. Перше, що кинулось нам в очі, це паркан, який лежав на землі. Ми зайшли в будинок, двері були дуже важкі, відкривались з неймовірним скрипом, видно, що давно не було ремонту.

— Ваш дід про допомогу ніколи не просив, все робив завжди самотужки,- сказала сусідка.- Ви тут освоюйтесь, а я йду забіжу до себе додому.

Я почала оглядати хатинку. У будинку було дві кімнати, вони були дуже світлими та затишними.Над ліжком у спальні висіли мої фотографії, на яких мені один рік, два, сім, фотографії з випускного, з весілля, з моєю дитиною. В цей момент, мені захотілось плакати, він знав, що став прадідусем.

В ящику комода знайшла лист, на конверті написано: “внучці Софійці”.

“Моя Софійка, ти напевно зараз в змішаних почуттях, але я хочу тобі сказати, щоб ти не злилась на свою маму, через те, що вона тобі не сказала за мене. Я залишив їх, з твоєю бабусею у важкі часи та часто каюсь за це. В згадку про себе, я залишив тобі будинок, але не цей в якому ти зараз знаходишся, а на сусідній вулиці, великий, просторий, щоб ти могла приїжджати туди зі всією сім’єю та відпочивати. Прощавай і вибач мені, онучко!»

Мама в той момент зайшла в кімнату, я простягнула їй конверт і лист. У тому ж ящику лежали ключі, до них прив’язана стрічка з запискою: “будинок для Софійки”.

Будинок дійсно відрізнявся від інших: на першому поверсі було вінтажне скло, з дерев’яним столиком і кріслами, вітальня з каміном, кухня, санвузол, комора, на другому поверсі простора спальня і дитяча. Де дід узяв на все це гроші, я не знаю, але він явно дуже старався для мене і мого синочка.

На похорони прийшла лише моя сім’я та сусідка. Дідусеві було 85, друзів він не мав. Ми тихо його пом’янули, чоловік з синочком поїхав до міста, а я залишилась в старому будинку, хочу більше дізнатись про свого дідуся, дивлюсь фотографії, слухаю розповіді сусідки й дуже шкодую, що не знала його раніше. Тепер розумію, як його не вистачало в моєму житті.

Чи сподобалась вам розповідь?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: