«Прокидайся, Оресте, хтось ходить подвір’ям. Кого з самого ранку при...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

У цьому подвір’ї завжди була особливо казкова енергетика.

Особливо влітку, коли кетяги вишень, порічок та аґрусу ласували ранковими промінчиками теплого та лагідного сонечка.

Прокидаєшся, а павутинка в’ється за віконцем, бо павук теж хоче нагрітися.

Ще давніше тут жив дідусь Прохор. Він був гарним господарем, навіть свою пасіку мав, декілька курочок, козенята та свинку. Та коли його діти вирішили, що не хочуть, аби батько вже на старості сам господарював — забрали його до себе у місто, а все господарство роздали сусідам, родичам.

Та подвір’я не стало пустим, у ньому витав дух працьовитості, щедрості та людського тепла. Таке, наче тут постійно розповідали історії, адже повітря було густим та дуже п’янким.

З часом до хатинки дідуся Прохора переселилися Прокопчуки — далека, але рідня.

Так, це вже досить старше подружжя, але вони мали молодого сина і старшу доньку, яка вже мали своїх дітей. Раніше вони жили усі разом, але так було не дуже комфортно, тому Прокопчуки старші вирішили переїхати у цю затинку, що була на самісінькому краєчку села.

Орест та Марія народили синочка — Дмитра, коли вже їм було по 50 років. Так, це було не заплановано, але Марія дуже зраділа, коли тримала вперше на руках такого крихітного і цілком здорового хлопчика. Вони покладали великі надії на своє чадо.

Ріс Дмитро не дуже спокійним. Постійно вередував, а потім коли почав дружити з іншими дітьми, то любив втікати з дому, обманювати батьків.

Вже коли хлопець навчався в школі, то втікав з уроків і міг тижнями не з’являтися вдома. Потім пояснював, що він зі своїми друзями їздили містами і заробляли собі на хліб. Вони були вуличними музикантами, а сам Дмитро дуже гарно співав та грав на гітарі, як віртуоз.

Батько хлопця терпіти цього не міг, бо не розумів, як хлопець може бути творчим. Орест з 10 років був з батьком та дідусем на полі. Уся родина була роботящою, працювали, вирощували хліб, гречку і мали з того не поганий заробіток, а тими співами займалися лише тоді, як добряче відсвяткували жнива. Та все ж, Орест змирився і просив сина вчитися, а той сказав, о не потребує цього.

Прибігла до будинку зблідніла Марія. У руках тримала лист.

Почала крізь сльози говорити, що дідусь Прохор себе дуже погано почуває, а лікарі кажуть, що залишилося всього декілька днів.

Ранок. Небо було рожеве, як ніколи, а бджоли кружляли над кущами, травами та наспівували свої пісеньки.

Марія ж прокинулася, бо почула, що хтось ходить під вікном. Орест сказав:

-Дмитро, мабуть, знов втікає!

Орест вибіг на подвір’я, аби глянути, хто там.

Подивився і побачив постать старого чоловіка, який розвертається до нього обличчям. Це був дідусь Прохор, який зливався із стіною літньої кухні, бо став дуже блідим.

-А я вирішив прийти, бо дуже хвилювався за свою вишеньку! Коли я був ще юнаком, то завжди залазив на самісінький вершечок. Як же ш хороше було. Добре, що ні град, ні вітер не завдали шкоди. А мої бджілки! Які вже хороші! Все таке рідне!

Обійняв старе дерево і присів на свіжоскошену траву, заплакав дідусь крізь усмішку.

У дідусеві вже виднілася вічність, а від тіла виблискувало тепло та доброта.

А у вас є рідне село?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector