Про жадібність і норкову шубу

Час прочитання: < 1 хвилина

Якось я йшла вулицею і в око впала дівчина, а точніше, її норкова шубка. От і пригадала я свою жадібну колегу.

Декілька років тому дівчина переселялась до нової квартири. У неї було дуже багато одягу, значну частину якого вона не носила, тому вирішила пороздавати непотрібне, щоб не носитись з ним до нової оселі.

Ми з тією дівчиною були за тілобудовою схожими — по 50 кілограмів і 160 см зросту, тож я була першою в списку, кому б підійшов той одяг. Він був дуже модний і зовсім не зіпсутий. Я почала вибирати й приміряти. Відчувала, як заздрісно на мене дивляться інші дівчата — та зависока, та захуда, та замала, а в тої плечі широкі.

Та особливо злісно за цим спостерігала жінка з надкруглою тілобудовою. Вона вибухнула, коли я взяла до рук норкову шубку. Вона різко підбігла й вихопила її з моїх рук.

– Віддай шубу! Ти і так всі речі собі забрала! Треба ділитися!

– Та я ж не проти, але ти не влізеш у неї, вона ж трісне на тобі.

– Не твоє діло, трісне чи ні. Дай мені.

Я зі спокоєм на обличчі віддала їй шубу. Я не була в ній зацікавлена, бо вже довгий час не ношу натурального хутра.

А незабаром жадібна жінка звільнилась, а шубу продавала за непогані гроші.

Чи були схожі випадки з життя у вас?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector