Приїхала додому — а там мачуха, та ще й з дітьми! А як же моя спадщи...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Віра росла в селі. Закінчила школу й поїхала в місто вступати до вишу, там потім і залишилась, влаштувалась на роботу. Уже минуло пів року, як померла мама, батько залишився сам. З того часу Віра не навідувалась до нього. Щодня, повертаючись з роботи, вона думала про тата: як він там сам. Кожен її дзвінок до нього був дуже коротким: тато постійно зайнятий та й теревенити просто так не любить.

Нарешті Віра якось знайшла час: попросила додаткові вихідні й поїхала до батька. Купила улюблених маминих квітів на могилу, але вирішила, що спочатку таки піде додому, до тата.

Зустріла по дорозі рідну тітку Галю, яка завжди відповідала в селі за новини й плітки. Побачила Віру і вже йде назустріч.

– Ой Віро, давненько тебе не було. Квіти для матері привезла? А батька, певне, і не впізнаєш — помолодів. Ти ж  нічого і не знаєш?

– А що я маю знати?

– Та сама побачиш. Мачуху батько привів. Уже з місяць. Ще й року не минуло, а він вже нову жінку привів.

Далі Віра не слухала. Тато казав, що буде жити сам, що кращої за маму не знайде. Вона не вірила, що він забув її так швидко. Він ні радився, ні попереджав. А Галя все продовжувала торохкотіти про жінку-мачуху з іншого села, її дітей… Старша дочка ще й навідується інколи!

Віра тихо йшла. А в думках був хаос: як та жінка могла зухвало увірватись в чуже життя, прийти на усе готове, ще й з дітьми! Та ще й молодша…

Вона застала батька за щоденними клопотами. Він зустрів дочку усмішкою.

– До весілля готуєшся? Чому ж не запросив?

Батько підійшов ближче і тихенько сказав:

– Як же тебе сповістиш, якщо ти раз на рік батька відвідуєш?

Дочка вернула увагу, що у дворі чисто й затишно: дерева побілені, квіти мамині виполоті та политі. У будинку та ж ситуація. Тато пішов на город і заговорив до мачухи, та підняла очі й заговорила до мене:

– То у нас гості, – радісно сказала жінка. – Підемо зустрічати. Недарма я тісто на пиріжки замісила, відчувала, що хтось відвідає.

Віра невдоволено зиркнула на мачуху.

– А, ви Віра! Я по фотографіях вас упізнала. Підемо в будинок обідати!

– Дякую, не голодна.

Батько сумно схилився на паркан. Спочатку говорив, що не справлявся з роботою, на нього забагато звалилось в одну мить.

– Треба було продати господарство

– Що? Скласти руки й сидіти? За роботою легше жити — думки не доїдають! Та й сам в будинку, як в порожнечі.

– Ти міг самотню жінку знайти! Тепер її дітям потрібен буде будинок і це все  навколо!

– Та кому воно треба? В неї свого достатньо!

На порозі непомітно з’явилася мачуха з сумкою в руках, вона чула всю їхню розмову:

– Не кричіть. Ідіть в кухню – там пиріжки тільки з печі.

Батько відразу схопився:

– А ти куди?

– Додому. Дочці скажіть, що я буду вдома і хай іде туди. Тільки не сперечайтесь, живіть мирно.

Тато пішов із нею, навіть не вагавшись:

— А ти тут наводь лад, роби, що забажаєш!

Віра дивилась їм у слід.

Чи підтримуєте Віру в її вчинках?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector