Притча про те, для чого Смерті коса

Час прочитання: 4 хвилин(и)

– Ви – коваль? Голос пролунав прямо у Василя за спиною. Він не чув як хтось відчинив двері та зайшов.

– А стукати не пробували? – голосно відповів він.

– Стукати? Ні, ще не жодного разу не пробувала.

Василь встав з крісла, витер руки та обдумував відповідь, яку хотів видати прямо в обличчя незнайомцеві. А потім всі слова пропали, тому що перед ним був дуже незвичний клієнт.

– Скажіть, чи могли б ви мені підправити косу? – спокійним жіночим, запиталася таємнича гостя.

– Мені прийшов кінець? Це все? – сумно зітхнув коваль.

– Ні, ще не все, але набагато гірше, ніж раніше, – відповіла Смерть.

– І я так подумав, – сказав Василь, – Що мені потрібно зробити з косою?

– Вона зігнулася, випрями її, – терпляче повторила Смерть.– А потім що?– А потім зроби її гострою.

Василь обережно подивився на косу, й справді, на лезі було багато вищербин, та й лезо давно пішло хвилею.

– На рахунок коси я зрозумів, а мені що робити? Молитися і одразу речі збирати?

– Ах, ви про це?, – засміялася Смерть – ні, я прийшла цього разу не за вами. Мені просто потрібно відремонтувати косу. Зможете це зробити?

– Я дійсно ще не помер? – непомітно обмацуючи себе, запитав коваль.

– А як ваше самопочуття?

– Здається, все в порядку.

– Щось болить, голова крутиться?

– Ні!, – сказав коваль.

– Тоді не хвилюйтеся, – відповіла Смерть і простягнула йому косу.

Тільки Василь взяв в руки косу, як вони моментально задерев’яніли. Роботи було на пів години, але в думках крутилося те, що за спиною буде чекати Смерть, автоматично продовжило термін виконання роботи на дві години, а той більше.

– Присядьте, поки я буду робити вашу косу – запропонував Василь.

Смерть оглянула лавку, присіла і сперлася на стіну. Робота, як на диво, проходила швидко. Василь випрямив лезо і взявся за точило, подивися на свою гостю і сказав:

– Вибачайте за мою відвертість, але я досі не можу повірити, що тримаю в руках косу самої Смерті. Жодна зброя на нашій планеті не може зрівнятися з нею. Смерть, яка тихо сиділа на лавці та розглядала майстерню чоловіка трішки напружилася, а її погляд повернувся в сторону коваля.

– Що ви тільки що сказали за мою косу? – тихо промовила вона.

– Я сказав, що мені не віриться в те, що тримаю в руках зброю, яка …

– Ви сказали слово зброя?

– Вибачте, я напевно не так висловив свої думки. Василь не встиг промовити речення до кінця, як Смерть вже стояла поруч з ним та дивилася прямо йому в очі.

– Як гадаєш, скільки людей я вбила? – голосно запиталася Смерть.

– Я не можу таке підрахувати, – тихо прошепотів Василь.

– Давай відповідай! – Смерть схопила його за підборіддя і підняла голову вгору.

– Чесно, я не знаю!

– Скільки? – останній раз запиталася Смерть.

– Я не можу цього знати! – з останніх сил крикнув Василь. Смерть поставила чоловіка на землю, а сама пішла тай сіла на лавку. Декілька хвилин посиділа в тишині, зітхнула та промовила:

– Як ти казав? Не знаєш, скільки їх було? – тихо промовила вона і, не дочекавшись відповіді, продовжила, – а як тобі така інформація, що я ніколи не вбивала людей? Що ти на це скажеш тепер ?

– А як же так?

– Я ніколи не намагалася позбавляти людей життя. Ви самі з цим прекрасно на Землі справляєтеся. Ви можете холоднокровно вбити заради папірців, заради вашої злості і ненависті, ви навіть можете вбити просто так, заради розваги. Коли ж вам стає мало, то влаштовуєте війни. Ви навіть собі не уявляєте, як залежите від чужої крові, просто вам важко зізнатися в цьому, а простіше звинуватити мене! Знаєш як я виглядала колись? Я була молодою та стрункою дівчиною, зустрічала душі померших з квітами та проводжала до того місця, де їм судилося бути. А тепер глянь, що трапилося зі мною. Смерть зняла капюшон і перед Василем була старенька жінка зі зморшками на обличчі. Сиве волосся висіло пасмами, а губи були опущені вниз. Найстрашнішими були очі, абсолютно пусті та темні.

– Подивися на кого я перетворилася! А знаєш чому? – вона зробила крок в сторону Василя.

– Ні, я не знаю цього – тихо відповів коваль.

– Звичайно ти цього не можеш знати, – посміхнулася вона, – це ви зробили мене такою! Я все своє довге існування бачила, як мати може вбити своє новонароджене дитя, як брат вбиває свого рідного брата, як зраджують, знущаються. Я плакала дивлячись на це все. Я кричала від цього жаху. Я одягнула чорний одяг, щоб на ньому не виднілася кров людей, я ношу капюшон, щоб люди не бачили моїх сліз. Я більше не так усміхнена молода дівчина, яка дарує квіти.

– Я просто проводжаю вас, я показую дорогу, але ніколи не калічу та не вбиваю людей. Віддай мені мою косу і я піду.

– Можна останнє запитання? – почулося ззаду

– Я знаю що ти хочеш запитатися, навіщо мені коса? – промовила Смерть

– Так.

– Дорога в рай, вже давно заросла травою.

А вам сподобалася притча?

 

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector