Притча “Про Хлопчика і Грушу», яка навчить вас більше цінувати...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Цій історії вже багато років. Росла в саду красива пишна груша. Маленький хлопчик усе дитинство грався під нею, куштував її плоди та ховався в її тіні від спеки. У них був дивний зв’язок — хлопчик ріс для груші, а груша — для хлопчика.

Але, дорослішаючи, хлопець навідував грушу все рідше й рідше. Якось він прийшов до неї дуже засмучений.

— Пограймо як раніше – сказала груша.

— Я вже підріс й мені це вже не цікаво. Мені потрібні іграшки, але у мене немає грошей, щоб їх купити.

— Пробач, але в мене немає грошей. Постривай! Ти можеш зібрати мої плоди й продати їх. Так ти отримаєш гроші й зможеш купити, що забажаєш.

Радий хлопець зірвав усі плоди й щасливий пішов. Він довго не приходив до груші, яка все чекала й чекала.

Наступного разу до груші прийшов уже не хлопчик, а парубок. Знову засмучений та втомлений, а груша була щасливою, що знову його побачила.

— Підходь, пограймо!

— Вибач, я дуже зайнятий. Треба працювати, щоб нагодувати родину та збудувати будинок для життя. Ти ж мені допоможеш?

— Пробач, але чим я можу допомогти тобі? Авжеж! Спиляй мої гілки та візьми їх, щоб збудувати оселю.

Юнак вирубав усе гілля і пішов, залишивши грушу знову самотньою. Вона раділа, що змогла йому допомогти, однак він забув про неї уже вдруге.

Йшли роки й до груші навідався уже старий чоловік.

— Підходь, нумо пограймо!

— Пробач, я вже старий. Зараз хочу поплавати на човні та трохи відпочити. Ти даси мені човен?

— Спиляй мій стовбур та виготов з нього собі човен, пливи, відпочивай.

Старий так й зробив. І втретє забув про неї. Пройшло ще чимало часу.

— Пробач мені. Я не маю нічого, щоб дати тобі!

— Не переживай, зубів немає, щоб гризти груші, а в тебе нема стовбура, щоб я залазив на нього…

— У мене й справді немає нічого, щоб тобі дати, залишився старий пень…

— А мені вже нічого не треба, я хочу просто відпочити. Я дуже виснажився за цей час.

— Чудово! Мій пень – гарне місце для відпочинку. Присядь та побудь зі мною!

Старий присів. Груша була на сьомому небі від щастя, а крізь посмішку крапали сльози.

Ця історія про нас із вами. Груша — наші батьки. В дитинстві ми із захватом грались із ними. З часом ми все менше звертаємо на них увагу та приїжджаємо переважно тільки за потреби. Батьки зроблять усе для своїх дітей, та нам важливо не перегинати палицю. Цінуйте те, що для вас роблять, інакше скоро може бути пізно…

Що ви відчували під час прочитання притчі?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector