Після весілля ми в’їхали в цю квартиру. Незабаром Катя дізналася, що...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

– Перепрошую, а до кого ви, леді? – запитала я.

– Мені потрібно віднайти маму? – відповіла маленька дівчинка, якій на вигляд років 6.

Мені стало дуже цікаво, адже біля квартири, де стояла дівчинка вже давно нікого не було, а  думала, що там ніколи ніхто не жив.

– Дівчинко, але у цій квартирі нікого нема, там ніхто не живе, – сказала я маленькій.

Якби ж ви бачили ці очі маленької дитини, що залилися сльозинами в одну мить.

– Мені дуже потрібна мама! Мій тато не може жити без неї! І нам дуже важко!

Такою розгубленою я ще ніколи не була. І як мені допомогти цьому юному творінню? Хоч у мене самої нема ще дітей, але мені стало дуже шкоду дівчинку.

Мені закортіло запросити маленьку на чай і пригостити тортиком, який я до речі, тільки спекла. Та коли я на це наважилася, то її вже не було. Цілий тиждень я думала про неї, адже забути цих заплаканих очей – не можливо.

Вирішила розпитати у сусідів по квартиру, до якої приходила маленька незнайомка.

– Там вже понад 5 років нікого нема! – відповіла мені сусідка – А тобі то що до того?

– На днях туди приходила мала дитина вона свою маму шукала.

Вперше я побачила що моя сусідка, яка знає все і про всіх довго думає перш ніж щось сказати.

– Чомусь мені дається, що це дочка нашої Каті, але її не стало 5 років тому, а її чоловік залишився самотнім, так ще й з дитиною на руках. Вони живуть зараз у сусідньому дому, тому як ще раз прийде то відведи її до батька.

Минуло ще декілька днів і я само собою почала забувати про цю історію, яка змогла навіть мене розчулити. Може, я просто не бачила дитину, бо постійно працювала, а в квартиру приїздила, аби просто поспати.

Серед ночі я почула стук у сусідні двері. Вирішила подивитися хто це і побачила свою давню знайому – маленьку заплакану дівчинку.

– Дівчинко, а де ж твій батько? Що з тобою?

– Татко в дома, а я шукаю свою маму!

Вирішила, що мушу відвести маленьку до батька, адже він точно хвилюватиметься, але не пам’ятаю її адресу, що мені дала моя сусідка.

Запросила дівчинку до квартири, аби та почекала на мене. Тим часом я зателефонувала, аби розпитати точну адресу, Коли я вийшла до дитини у коридор, то вона вже мило спала. Таких гарних дітей я вже давно не бачила, а може просто мені її стало шкода, хто зна.

Мені постійно хотілося мати свою дитинку, але все так складалося, що не мали ми дітей, хоч з чоловіком досить добре жили. У мене не виходило завагітніти, хоч ми намагалися і навіть лікувалися.

Тепер, я вже 7 років жила одна. Чоловік мене покинув, а мені залишилася орендована квартирка і декілька спільних речей.

***

Я тихо гладила маленьку дівчинку і почула гучний стук у свої двері. На моєму порозі стояв колишній чоловік.

– Юро? А що ти тут посеред ночі робиш?

– Моя донька тут! Я прийшов її забрати!

–  То це твоя дитина? Гаразд, проходь! Ось вона спить. Може чаю?

– Я не хочу тобі заважати, давай я розбуджу свою Аню і ми підемо до себе.

– Ні, нехай дитина спить! Розповідай, що у тебе сталося? Чому твоя донька декілька разів поспіль приходить сюди?

– Я жив у цій квартирі зі своєю колишньою дружиною, яка померла під час родів. Вона, як відчувала, що щось станеться погане. Сказала мені відразу, аби я добре подбав про нашу дитину і назвав маленьку Анею, бо вона обожнювала це ім’я.

– Юро, вибач, я не знала цієї історії, мені не зручно і співчуваю.

Я побачила у його очах гострий біль і тугу, але розуміла, що вже нічим допомогти не зможу.

Раптово ми почули, як дитячі ніжки наближаються до нас.

– Татуню!?

Юрко відразу ж впав на коліна, аби обійняти свою донечку.

– Аню, ти змусила мене посивіти! Чому ти пішла?

– Мені потрібна мама! Я її шукала!

– Моя квітко, ми її точно знайдемо, але не зараз, добре?

– Я тобі дуже дякую, Іро. Ось, тримай мій номер Телефонуй, якщо моя Аня знову прийде, добре?

– Але як малеча дізналася, що раніше у тій квартирі жила її мама?\

– Знаєш, я сам їй показав дорогу. мені потрібно було забрати деякі речі з квартири, а малу взяв з собою. Аня побачила мої з Катею фото на стінах і від тоді просто не може дня прожити, аби не запитати за маму.

Минуло ще декілька днів, а мені вже зателефонував Юра. Він запросив мене у парк, потім у кіно, а потім у кафе. Щодня зустрічалися і гуляли з його Анечкою.

– Іро, я прошу тебе, переїжджай до мене з донькою Вона звикла до тебе, полюбила тебе, та й я не хочу, аби ти жила в орендованій квартирі.

– А тобі як буде?

– А я. Що я? Шалено скучив за тобою!

Відтоді я щодня дякую Богові за можливість бути мамою і жінкою, яку кохають.

А ви змогли б повернутися до колишнього чоловіка?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector