Підслухана розмова змінила моє життя, а тепер я не знаю що робити

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Я народилася селі, а ще й в багатодітній сім’ї, тому постійно хотіла вирватися у місто, аби втекти від цього всього. Ось, нарешті, моя мрія здійснилася — я вступила до омріяного ВУЗу у великому місті. Сказати, що я плакала від щастя — це нічого не сказати, адже я так наполегливо вчилася, аби справді виправдати свої очікування та здійснити найпотаємнішу мрію на той час.

Ну ось, поселилася я в гуртожитку і вирішила піти у супермаркет, адже не мали нічого, аби поїсти. Щаслива, я везла візок для продуктів і не помітила як зачепила дуже дорогу машину у якій ще й сидів хлопчина. Зрозуміло, що він відразу вийшов і почав сварити мене. Я була готова провалитися під землю, адже розуміла скільки коштує та машина і що я просто не зможу заплатити зі свою провину. Опустила голову, почала плакати й побігла у гуртожиток.

Наступного дня я пішла в університет на пари, мені дуже подобалося, але коли я вже поверталася в гуртожиток, то знову побачила того хлопця і його машину. Чемно, я дуже злякалася, адже не знала що йому сказати, а грошей точно віддати не зможу.

На диво, він посміхався і попросив, аби я сказала, як мене звати та запропонував відвезти мене до мого гуртожитку. Ось так у нас закрутився роман, який переріс у серйозні стосунки. Він постійно турбувався про мене, допомагав абсолютно з усім. А після 4 місяців наших відносин він зробив пропозицію руки та серця. Я розгубилася, адже не могла повірити, що це все відбувається зі мною

Сергій, тобто мій хлопець ось-ось буде моїм чоловіком, а ще він познайомив мене зі своїми близькими: мамою та рідною сестрою.

Було видно, що я їм взагалі не подобаюся, адже вони ставили різні не приємні питання, багато нарікали на те, що з села, та я думала, що згодом все мине і ми обов’язково подружимося.

Я випадково підслухала розмову мого Сергія з його мамою, де почула дуже образливі слова:

— Сергійку, ти вартий кращої, у що тобі з неї? Вона абсолютно нічого не має, вона ніхто, ще й не красуня! А ти в мене! Он якого красеня виростила!

Сергія дуже обурили такі слова, він навіть посварився з мамою через мене.

Ми все ж таки розписалися, але без наших батьків. Просто пішло удвох у РАЦС, а потім тихенько відсвяткували.

Ми жили разом у його квартирі, а життя минуло, наче не погано, та коли приїжджали у гості його рідні, то мій Сергій відразу змінювався і поводив себе зі мною, як не завжди, дуже холодно і говорив тільки приказним тоном.

Я вже мовчу про те, як мене принижувала його мама, як вона постійно казала, що я не підходжу для її сина, як вона дивилася на мене. Було дійсно боляче, але піком напруження було те, що я почала плакати, а Сергій навіть не заспокоїв, а тим більше  з часом і сам почав казати так, як його мама.

Ми разом жили вже рік,  за декілька місяців я дізналася, що у нашій маленькій сім’ї — поповнення. Я була така щаслива і від щастя відразу полетіла про це розповісти чоловікові. Такої реакції я не очікувала.

— Зрозумій, я не готовий до дитини, та й грошей зайвих не маю, зараз точно не до того. — сказав мені Сергій.

А його сестра і мама взагалі почали казати, що дитину я нагуляла. Скандал тягнувся за скандалом, тому я пішла у кімнату, зібрала свої речі, які купувала сама і вийшла з квартири Сергія.

Я взагалі не розуміла як жити далі. Добре розуміла, що в гуртожитку мені місця вже не дадуть, адже воно дається тільки один раз, а з подруг була тільки одна Світлана. Вона мене і врятувала. Знайшла мені роботу, допомогла з житлом, бо її родичка мала маленьку кімнатку, а мені більше і не треба було. Ще й змусила мене подати на розлучення і вимагати аліменти.

Не обійшлося тут без моєї улюбленої свекрухи, яка найняла адвоката і той відстоював право Сергія не виплачувати аліменти, адже нема доказів, що дитина його.

І так, я і мій син виживали, як могли, до речі, він точна копія Сергія. Жили ми дуже скромно, бо аліментів так і не отримували. Важко, бо доводиться працювати й виховувати маленьку дитину. До того ж, я сама і нікому мені допомогти, хоча бабуся у якої я зараз живу — дуже нас любить і готова мені допомогти з будь-чим.

А про Сергія я навіть і не згадую, нехай живе, як йому добре, більше ніколи й нічого не проситиму в нього.

Як би ви вчинили на місці дівчини? Вимагали б аліментів?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector