Останні пів року моя мама благає мене забрати її з села до нас, в ст...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

– Після розмови з мамою у мене є відчуття провини. Вже пів року вона хоче переїхати жити до мене в столицю. Мати жаліється на малу пенсію і каже, що сумує за мною і Маринкою. Та й самопочуття у неї не дуже. Я ж їй намагаюся пояснити, що мені немає де її тримати. Ми самі по орендованих квартирах тиняємося, а грошей інколи лише на хліб вистачає.

Зоряна має десятирічну дочку Марину. З чоловіком вона розлучилася, тому зараз вони вдвох з дитиною винаймають однокімнатну квартиру. Жінка працює адміністратором в спортивному клубі, що знаходиться поруч. Чоловік виплачує аліменти, але зараз це мізерна сума після народження другого нащадка у його новій сім’ї.

– Ми живемо дуже економно, – ділиться Зоряна. – Ми з донькою їмо не багато і це великий плюс. А то я дивлюся на сина своєї подруги, то йому потрібну добрячу дорослу порцію, щоб наїстися.

Для доньки Зоряна може придбати фрукти та м’ясо, сама ж перебивається дешевими продуктами. Жінка намагається слідкувати за розпродажами та акціями. Одним словом живуть вони скромно, але стараються не впадати у відчай. Адже якщо втратити віру в себе, тоді життя точно ніколи не зміниться в кращу сторону.

Катерина Григорівна, мати Зоряни, живе в глухому селі за містом.

– Зараз їй 62 роки. У столиці цей вік ще зовсім не вважається старістю, але вона давно прийняла образ літньої і немічної жінки. Вона постійно скаржиться на своє життя і вважає, що нікому не живеться гірше, ніж їй. От телефонує мені в серпні і я їй кажу, що потім поговоримо, бо я себе погано почуваю. Натомість я почула її скарги на здоров’я, особливо на болі в спині.

На пенсію Катерина Григорівна вийшла давно. Жінка нічим не займається і практично ні з ким не спілкується, бо людям швидко набридають її розмови про погане життя. Тож вона цілими днями дивитися серіали і телепередачі.

– Навіть якби у мене була власна трикімнатна квартира, то не факт, що я б взяла маму до себе, – продовжує Зоряна. – Це  людина зі складним характером.

Мама живе в непоганому будинку і пропонує продати його. Однак Зоряна проти, бо розуміє, що вилучених коштів з продажу недостатньо, щоб купити житло в столиці. Та й без будинку вони втратять будь-яку прописку.

– Що б не сталося, а на крайній випадок туди завжди можна повернутися! – логічно мислить Зоряна. – Про продає хати не може бути й мови.

Здавати її в оренду теж не варіант, бо більше тисячі гривень вона не вартує.

– Мамо, ну як ти до мене приїдеш? – вкотре пояснює Зоряна. – Ми самі тіснимося в одній кімнаті. Двокімнатна зараз зовсім не по кишені, а переїжджати в дешевший район не можемо через школу дочки.

– Я і на кухні можу поселитися, – далі за своє мати. – Можна там диван поставити або розкладачку.

Одна проблеми на житлі не закінчуються, адже мама потребує лікування, а окрім цього ще харчування. Їй в селі пенсії не вистачає, то що говорити про столицю.

Зоряна не можу забезпечувати ще й маму.

– То прямо скажи, що переїхати не вийде! – рекомендує подруга. – Тобі хіба мало турбот? Зараз їй 62, а до старості ще років зо двадцять. А у тебе дочка, яку потрібно вивчити. Коли ж вона починає жалітися, то одразу завершуй розмову. От і все.

Як вчинити правильно в такій ситуації? Зоряна ночами не може спокійно спати, а інколи плаче, бо не знає, що робити з мамою.

А який вихід ви бачите з даної ситуації? Пишіть в коментарях. 

 

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector