Охоронець намагався прогнати безпритульну дівчинку геть, але власник за неї вступився. Ніби відчував, що вона йому далеко не чужа

Вечір наближався до завершення, і місто вже занурювалося в нічні сутінки.

На стоянці магазину було лише декілька машин. Майже усі вже встигли закупити продукти, і в двері заходили лише припізнілі покупці.

Вітя вийшов зі свого автомобіля і попрямував у бік супермаркету. Біля входу побачив незвичайну картину: охоронець з усіх сил намагався випровадити жебрачку, яка сиділа на тротуарі.

– Що тут відбувається? – суворо запитав чоловік.

Кремезний чолов’яга у куртці з написом: “Охорона” почав обурено розповідати про жінку, яка тут усім заважає тільки тому, що сидить і нікого не чіпає. Він був упевнений у власній правоті.

– Ви знаєте, я вже її стільки разів проганяв, а вона ридає, проситься, благає мене. А я не ведуся на ці жіночі штучки! Хай забирається геть!

– Дозвольте спитати Вас, шановний, а що Ви забули на вулиці, коли маєте охороняти внутрішнє приміщення супермаркету?

Той відповів, що у нього є робоча інструкція: сумнівних осіб не можна підпускати і близько до дверей, щоб покупці не боялися до них ходити.

Чоловік удав, що замислився, а потім випалив, що не пригадує собі моменту, коли прописував цей пункт. Він ж начальник охорони, тому посадова інструкція — його рук справа.

Охоронець не знав, що сказати – дар мови зник в одну мить. А Вітя тим часом дивився на жебрачку і розумів, що перед ним не доросла людина, а зовсім ще дитина. На вигляд світловолосій дівчинці було не більше 12 років, а, може, і менше. Одяг був сильно поношеним, хоч і чистим. А взуття було в такому стані, що могло от-от розвалитися.

Він замислився, що ж такого могло статися з цією невинною дитиною. Мабуть, батьки пили, а дівчинці доводилося самою піклуватися про себе. Стандартна історія.

– Тебе як звуть? Я Віктор. Ти, мабуть, голодна?

Маленька підняла свої блакитні очі на чоловіка. Коли їх погляди зустрілися, по його шкірі пробіглися мурахи. Неначе ця дівчинка була йому знайома. Але де він міг бачити її раніше?

– У мене є кілька гривень. Думаю, на молоко і хліб вистачить.

– Може, тобі ще щось потрібно? – лагідно спитав Віктор.

Після тих слів дівчинка розплакалася і розповіла, що в неї серйозно хворіє мама, тому їй і доводиться заробляти на життя таким чином.

– А де ж твій тато?

– Його давно вбили якісь погані дядьки.

Несподівано чоловік відчув такий сильний прилив жалості, що і сам трохи не розплакався. Він запитав, скільки коштують ліки, а дівчинка сказала, що дуже дорого. Вітя вирішив допомогти нещасній. Їй і справді виявилося 12 років.

– Я куплю трохи їжі для тебе і твоєї мами.

– Дякую Вам! Що я маю для цього зробити. Я багато чого вмію, тож можу братися за будь-яку роботу, — бідолашна, мабуть, звикла, що отримує допомогу лише в обмін на щось.

Вітя сказав, що від неї нічого не потрібно. Тільки забрати продукти і віднести додому мамі.  Вони відправилися до торгових рядів. Покупців майже не було. Дівчинка, яку звали Вікою, покірно йшла за ним. Він запропонував їй вибрати все, що вона тільки побажає. Вона не повірила, що магазин належить йому, але все-таки з особливою обережністю почала складати продукти в кошик.

Ходили хвилин 20, і візок нарешті був заповнений. Вони відправилися до каси. Поки Вітя ніс пакети по вулиці, він запитав, чи вистачить цього на тиждень. Усміхнена Віка сказала, що цей запас їм і за місяць не з’їсти.

– Дякую Вам! На таку щедрість я й не сподівалася.

Чоловік вирішив відвезти її додому. Вона явно не змогла б самостійно донести важкі пакети. По дорозі він побачив аптеку і згадав, що матері дівчинки були потрібні ліки. Там вони купили усе необхідне. Коли вони дісталися до будинку, він анітрохи не здивувався. Це виявився непоказний барак, який явно ось-ось повинні були знести.

З глибини квартири пролунав слабкий голос. Мати божеволіла, тому що дочки не було удома, хоча вже наставала ніч. Дівчинка крикнула, що з нею все гаразд. І приклала палець до губ, ніби закликаючи Вітю мовчати. Той підморгнув. Віка пішла до мами, а він тихо заніс продукти. Поки йшов на кухню, мимоволі розглядав квартиру — складно уявити, як можна жити в таких нелюдських умовах.

Тут вийшла дівчинка, і дала йому знак пройти в під’їзд. Там вона ще раз подякувала його, і сказала, що не хоче нічого говорити мамі. Вона постійно думала про те, що дочку можуть скривдити, а у неї самої не було сил захистити її. Вітя дістав з кишені візитку. Сказав, що вона може дзвонити у будь-який час, якщо їй що-небудь знадобиться. Поки він добирався додому, все думав про того, кого ж йому нагадала дівчинка. Її він знати точно не міг, але риси обличчя все одно здавалися смутно знайомими.

Відтоді пройшов місяць. Чоловік вже майже і не згадував той випадок. Дівчинка більше не приходила до магазину.

Віктор був в спортивному залі, коли несподівано задзвонив телефон. Номер був йому невідомий. Коли підняв слухавку, пролунав знайомий переляканий голос. То була Віка. Вона плакала і благала врятувати її.

Дівчинка розповіла про те, що уранці до них прийшли незнайомі люди. Вони сказали, що мати не в змозі потурбуватися про неї, тому її заберуть в дитячий будинок.

– Я скоро буду!

По дорозі вирішив заїхати в магазин, щоб купити продукти і те, що може знадобитися удома. Віка зустріла його біля дверей. Очі були заплаканими.

– Вони сказали мені бути готовою до завтра! Як я залишу маму саму?! Хто про неї подбає?

– Не плач! Ми з усім розберемося, впевнено заявив Віктор.

З кімнати пролунав жіночий голос. Дівчинка крикнула мамі, що прийшов дядько Вітя, про якого вона їй все ж розповіла.

Чоловік пройшов до кімнати. На  дивані лежала світловолоса жінка. Віктор підходив ближче і не вірив своїм очам. Перед ним лежала Єва. Вона теж його упізнала.

Перед очима обох тут же промайнули миті юності. Перша зустріч в інституті, перші зізнання у коханні і поцілунки. Те, як разом будували плани на майбутнє. Вітя пам’ятав і те, як дівчина несподівано забрала документи, і поїхала, нікому не сказавши ані слова. Єва несподівано заговорила. Сказала, що завжди любила тільки його, та і тепер любить.

А тоді, у минулому, вона злякалася і зробила помилку.

– Ти був заможним хлопцем з інтелігентної сім’ї, куди мені до вас? Я думала, ти зненавидиш мене. коли дізнаєшся, що я завагітніла.

Поїхала до батьків, але ті відмовилися їй допомагати, заявивши, що вона зганьбила сім’ю.

Їй довелося повернутися в місто і шукати роботу. Пішла на завод, а потім в декрет. Жити їм було нестерпно складно.

– Чому ж ти не прийшла до мене, не зізналася в усьому?! – зі сльозами розпитував Віктор.

– Я не хотіла псувати тобі життя. Чула від спільних друзів про твій бізнес, про твою кар’єру. До чого тобі був тягар у вигляді дружини і дитини?

Важка робота і вічна нестача грошей зробили свою справу. Єва захворіла. Віка до того моменту вже підросла. Спочатку їм допомагали подруги, але потім і вони перестали приходити.

– То Віка — моя донька?

Тепер він розумів, чому дитина нагадувала йому когось — його перше кохання і його самого. Він покликав дівчинку і сказав правду. У неї був шок, і вона в сльозах втекла у ванну, де закрилася.

– Їй просто потрібно трохи більше часу. Я все життя казала їй, що батько загинув.

Жінка просила його лише потурбуватися про дочку. Вона була упевнена, що помирає, і не хотіла, щоб дитина потрапила в притулок при живому батьку.

Вітя і чути не хотів про це. Він подзвонив знайомому лікареві і тут же відвіз Єву на огляд.

– Ситуація непроста, але шанс є. Ти вчасно її привіз, Вітю. Ще трохи і…

Єву відправили до лікарні, де їй належало пройти довгий шлях до відновлення. Відтоді пройшов ще один рік. Віка в нарядній сукні і повірити не могла, що може бути присутньою на весіллі своїх батьків. Вона перша закричала мамі і татові: “Гірко!”, а все завдяки тому, що колись добрий чоловік запропонував їй допомогу.

А ви даєте милостиню жебракам, які її просять? Чи намагаєтеся обходити їх якнайдалі?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Завантаження...
Думки навиворіт

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector