Одного разу мама увійшла в мою кімнату без стуку, взяла мою сумку і ...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Одного разу моя мама увійшла в мою кімнату без стуку, взяла мою сумку і почала в ній копирсатися.

– Мам, навіщо тобі моя сумка?

– Я знаю, що у тебе є аспірин, а у мене болить голова.

– Мам, можна було мене просто попросити, а не самій брати з сумки.

– Так ти вчиш уроки, не хочу тебе зайвий раз відволікати

Мені виповнилося 15 років і в цьому діалозі я засвоюю чітку річ: особистих меж не існує.

***

Я зустрічалася з Михайлом і одного разу нас запросили на день народження. Посадили нас за стіл так, що ми опинилися в самому кутку стола, щоб вийти нам, потрібно було б піднімати всіх інших гостей. В середині свята у мене задзвонив телефон і Михайло проліз через весь стіл, щоб знайти мою сумку в коридорі.

— Навіщо ти взяв цілу сумку? Просто потрібно було взяти лише один телефон.

– Я не можу ритися в чужій сумці.

– Чому чужа? Хочеш сказати, що я тобі чужа людина?

Він дивився на мене великими очима. Його погляд говорив зворотне: ти не чужа, але ритися в чужих речах — негарно.

Зараз мені 20 років і в цьому діалозі я засвоюю чітку річ: особисті межі все-таки існують.

***

Одного разу я їхала в школу-інтернат. Дуже довго шукала місце на карті. Я привезла різні необхідні речі, в цій ситуації я була просто водієм. З інтернату повибігали діти, багато хто з них мене одразу обняли. Цей момент був дуже зворушливий для мене. Одночасно мені було приємно та досить ніяково. Як можна обнімати незнайомих людей? А якщо я зла людина?

Діти без особливих зусиль увійшли в мій простір. Їм ніхто не розповідав, що так робити не потрібно. Так само вони легко можуть пускати і у свій особистий простір.

Я не можу назвати це довірою, навпаки — це дефіцит любові. У дорослому житті такий дефіцит може бути небезпечний.

Мені 25 років і в цій ситуації я засвоїла важливу річ: ми самі встановлюємо свої особисті межі.

***

Якось до мене приїхала подруга. У нас була досить серйозна та напружена розмова. Ми почали говорити  тихо, в кімнаті весело бавилися мій чотирирічний син Данило та її шестирічний Вова.

Ми говорили про дуже відверті речі.

В невеличкій кухні, де ми сиділи та розмовляли, ввірвався її син і одразу почав розповідати їй щось. Подруга почала відволікатися на нього, і зображала тотальну цікавість: оскільки її дитина розказувала про місто роботів.

– Нагадай мені, про що ми говорили? – запитує подруга через декілька хвилин, коли вибіг її син.

– Я вже й забула, – чесно кажу я.

– І я теж.

І знову ситуація повторюється. Цього разу до нас забіг мій Данило.

– Мама, тільки подивися, що ми побудували.

– Данилко, невже ти не бачиш, що я розмовляю з подругою? Дай мені ще декілька хвилин, ми договоримо, і я обов’язково гляну, що ти збудував, – кажу я синові і продовжую, звертаючись до Маші. – Пробач, а що було далі?

Мені виповнилося тридцять років і в цій ситуації я засвоюю чітку річ: чим раніше наші діти дізнаються про існування особистих кордонів, тим простіше їм буде це прийняти.

Ви самотужки встановлюєте собі межі. А ваші діти неодмінно будуть брати з вас приклад.

Ці межі можуть змінюватися з роками: можуть міцніти, а можуть просідати. Але вони повинні бути і ваші діти повинні про них знати.

***

Мій син вирішив зізнатися в симпатії дівчинці, вона зараз хворіє, тому він попросив мене купити квіти і заодно покласти туди записку.

– Допомогти тобі з написанням записки – питаю я.

– Ні. Я сам.

І ось він почав писати. Вже декілька разів перепитався як пишеться слово «подобаєшся» і «одужаєш».

Ось його перша записка готова!

На вулиці падав дощ, я почала збиратися у справах і по шляху повинна була занести дівчинці квіти та записку.

– Мамо, тільки не відкривай та не перечитуй, – хвилюється син.

– Не буду цього робити.

– Це мій секрет.

– Синку, я поважаю те, що у тебе є секрети. Це щось дуже особисте?

– Так, мамо.

Чоловік бачить, як син почав хвилюватися.

– Данило, давай збирайся і сам все подаруєш цій дівчинці. Нас, чоловіків, не повинна зупиняти дощова погода за вікном.

І ось зібралися вони і пішли. Тому що синові важливо, що дорослі поважають його межі.

Це хороший урок для нього.

Мені 36 років і в цій ситуації я засвоюю чітку річ: від сьогодні, ми будемо стукати у кімнати до сина, коли заходимо, адже йому вже 8 років, і у нього починають з’являтися секрети. А свої сокровенні таємниці, нехай і дитячі, потрібно зберігати в межах своїх особистих кордонів.

А вам сподобалася історія?

 

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector