— Навіщо тобі до нотаріуса? — насупився брат. — Ти...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

— Ти лише на похорон приїхала чи плануєш залишитися? — поцікавився брат.

— Не знаю. Мабуть, потрібно сходити до нотаріуса.

— Для чого це? Ти ж маєш хорошу роботу і безтурботно живеш в місті, а ми з дружиною ледь кінці з кінцями зводимо, — обурився брат. — Тітко Лідо, ви чули? Виявляється, вона за спадком приїхала!

Він підійшов до маминої сестри і почав про щось з нею перешіптуватися.

Останні кілька років були справді важкими. Додому я приїжджала рідко. Матір важко хворіла, тому я постійно працювала, щоб мати змогу забезпечити їй найкраще лікування. Навіть доглядальницю довелося найняти, хоча брат з дружиною жили разом з матір’ю.

Мені навіть ніхто не повідомив, коли матері не стало. Я про це дізналася випадково в соціальних мережах. Та ще більше мене вразило те, що брат у день її смерті дзвонив до мене з проханням надіслати йому гроші на медикаменти, які вже нікому не були потрібними…

Усі думають, що я в столиці так добре заробляю і розкішну живу. Чомусь ніхто не рахує, що одна третя зарплати йде на оренду житла, який я винаймаю з подругою. Другу частину я віддавала матері і лише решту витрачала на власні потреби.

Коли я переїжджала в Київ, брат планував виїхати з нашого містечка також. Однак його дівчина раптово заявила про вагітність, тому вони зіграли весілля. Згодом з’ясувалося, що це був обман, але подружжя після цього не розпалося.

Я замислено сиділа за столом і думала про те, що так і не встигла зустрітися з мамою. Тепер шкодую, що постійно відкладала свій візит.

Раптом ззаду до мене підійшла тітка Ліда, яка зашипіла:

— Їдь звідси геть і дай своєму братові можливість нормально жити! Ми вирішили продати цю квартиру і натомість купити житло моїй доньці і племіннику. Ти тут нікому не здалася!

У відповідь я нічого не сказала, а лише вийшла з ресторану і пішла геть. На очі накочувалися сльози. Я сіла в машину і вирішила поїхати в мамину квартиру. Зрештою, я там також прописана і ключі в мене є. Раніше я думала відмовитися від спадщини, але ставлення брата й тітки продемонструвало, що вони цього не заслуговують.

Дорогою на мене нахлинули спогади з дитинства. Сльози вже було неможливо зупинити. Я піднялася до рідного дому, але мої ключі більше не підходили до замка. Двері відчинила вагітна дружина брата:

— Чого це ти сюди приїхала? хіба не розумієш, що тобі тут не раді? Це наш дім!

Я хотіла пошукати в домі якусь мамину річ, щоб залишити собі на згадку.

— Мені потрібно зайти на кілька хвилин.

— Навіть на секунду не дам тобі переступити наш поріг! Забирайся геть! — почула у відповідь я.

Після цього я остаточно вирішила, що обов’язково сюди повернуся. Повернуся, щоб отримати те, що по праву мені належить.

А на чиєму ви боці в цій ситуації?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: