Нарешті свекруха подзвонила і сказала те, чого я чекала все життя

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Ми з свекрухою взаємно не любили одна одну. Ми посміхались одна одній, хоча насправді не могли терпіти спільні компанії. Я була не тією, кого вона хотіла для сина, але весілля таки сталося. І нареченою була я.

Вона зі свекром абсолютно ніяк не допомагали з підготовкою до весілля, вони були просто гостями там. Уже через тиждень після весілля вона сказала, що свято було нормальним, але у її сестри було краще та трепетніше. Я не знаю, чому вона це сказала. Може, навмисно. Я намагалась не помічати цього, я рідко з ними спілкувалась і не була готова псувати собі через них нерви. Я любила свого чоловіка, а його родичі були для мене чужими.

Але склалось так, що настрій коханого повністю залежав від зустрічей з мамою, він ставав після них злим і провокував конфлікти. Усе йому було не так.

А все тому, що свекруха постійно йому докоряла про те, що я погана господиня й жінка, з мене не вийде хорошої люблячої мами. Я робила усе, щоб наша сім’я була міцною, але все йшло в нікуди. Ми розлучились.

За тиждень після розлучення я дізналась, що вагітна. Ми дитину дуже хотіли та довго чекали, тому я вирішила народити маля. З чоловіком не помирились, він був холодним до мене. Згодом взагалі зник із мого життя. Свекруха не звертала уваги на мою дитину, бо вона ж була моєю, а не його сина.

Пройшло кілька років і настала мить, яку я так часто уявляла. Подзвонила уже колишня свекруха. Голос був старим і немічним.

– Вибач, вибач нам, дитино!

Я відповіла, що не тримаю зла і давно пробачила.

Тоді так і було. Я мала багато клопотів і не мала часу думати про старі образи. Але свекруха продовжувала молити пробачення. Я спитала про її самопочуття, але почула лише гудки. Від родичів дізналась, що вона в лікарні і її дуже рідко хтось відвідує. Колишній чоловік живе в іншому місті, він успішний, але сім’ї так і не має.

У мене з’явився жаль до них. Я зібрала сина й ми поїхали до свекрухи в лікарню. В палаті побачити схудлу стареньку, в якій не залишилось слідів моєї свекрухи. В її очах були біль та сум. Вона плакала і стала на коліна. Була нікому не потрібною, син про неї забув. Казала, що тепер їй легше жити і може спокійно вмирати. Я обіцяла прийти іще.

Я не ображаюсь на неї зовсім. Але нам треба більше цінувати своїх рідних, бо життя непередбачуване.

А чи пробачили б ви таку свекруху?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector