На відпочинку не встояла. Не дає спокою совість, але якщо розповім, ...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

У шлюбі ми з чоловіком вже майже 20 років. Якщо ви мене запитаєте, що я відчуваю до нього, то одразу відповім — мені з ним комфортно. Протягом всіх цих років, ми жили з ним в гармонії та повазі один до одного. Я його дуже добре знала, і деколи мені здавалося, що ми стали з ним одним цілим. Я не могла остаточно зрозуміти — чи кохаю я його по-справжньому, чи це просто звичка.

Моєї мами не стало 10 років тому, і саме чоловік став мені тієї людиною, яка витягнула мене з депресії. Тоді, він взяв майже всі домашні обовязки на себе: готував вечерю, прибирав, завжди дбав за моє самопочуття. Майже ніколи у нас не було серйозних конфліктів або ж сварок, тільки декілька разів, і то, на самому початку нашого спільного подружнього життя. Нашій донечці він приділяє весь свій вільний час, інколи складається враження, що він її любить більше ніж мене!

Хочу вам також сказати, що у мене досить хороша та високооплачувана робота, я користуюся повагою серед своїх колег. У мене не було інших чоловіків, ні до заміжжя, ні після. Я завжди мала тверду позицію, що навіть якщо хтось сподобається, сто раз потрібно подумати, чи варто заводити роман на стороні. Напевно, такі погляди у мене передалися від моєї матері, яка була вірна моєму батькові все життя. Я розуміла, що мій чоловік не заслуговує поганого ставлення до себе.

Декілька днів тому, я повернулася з відпочинку. Всі мої співробітники бачили, що я стала дуже в’яла та без енергійна, тому вирішили мені подарувати путівку в санаторій. Там у мене зав’язалася розмова з одруженим чоловіком, який ще з першої секунди справив на мене позитивне враження. Вийшло так, що я не встояла перед спокусою, на мене нахлинули невідомі мені раніше почуття, я з ними нічого не могла вдіяти. Це сталося всьо один раз, але тепер я шкодую про мій вчинок кожну секунду.

Я не можу передати словами, що я зараз відчуваю. Мене одночасно роздирають зсередини і совість, і сором. Я не знаю, як мені тепер дивитися чоловікові в очі. Я кожного дня ходжу сумна та заплакана, як мені не показувати виду, що зі мною щось не так? У мене інколи складається враження, що він розуміє, що трапилося. Я знаю, що чоловік одразу від мене піде, коли дізнається правду. Що мені робити? Я так жалію, що не можна повернути час назад, щоб все виправити. Єдине, що залишається, тільки щиро покаятися. Розбиту чашку вже ніколи не склеїти. Як мені далі продовжувати жити? Невже я все зіпсувала?

Що б ви порадили жінці в даній ситуації?

Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: