На наступний день після одруження чоловік підняв питання, як вести сімейний бюджет

Приблизно 6 місяців тому, я вийшла заміж за Ростислава. Проблему з житлом нам допомогла вирішити моя мама, віддала свою однокімнатну квартиру. Але попередила, що там ми можемо прожити всього 8 років, бо у мене є молодша сестра, і коли вона досягне повноліття, квартира буде продана, а гроші будуть поділені порівно між нами.

Всім підійшли такі умови. Весілля було красиве, святкували в ресторані. Ми оплачували весь банкет навпіл, я мала деякі заощадження, та й Ростислав заробляв досить добре. Наступного дня після торжества мій чоловік підняв питання, як вести сімейний бюджет.

Він запропонував спільно-роздільний варіант. У своїх підрахунках, він вказав, що для того, щоб оплачувати комунальні платежі, купувати продукти та ходити в кіно та кафе нам потрібно приблизно 10 тисяч гривень в місяць, тобто кожен з нас повинен вносити по 5 тисяч, а ще по 2-3 тисячі для накопичення на власну квартиру. А всі решта гроші ми залишаємо собі.

Для мене ця сума була великою, оскільки моя зарплата на той час становила 9 тисяч гривень. У чоловіка ж була близько 22 тисяч. Я одразу попередила чоловіка, що мені важко буде вносити таку суму грошей кожного місяця. І взагалі, я вважала, що у подружжя повинен бути просто спільний бюджет.

Ростислав спокійно мені відповів, що ми обоє повинні однаково старатися для своєї сім’ї, тому, якщо мені важко оплачувати зараз таку суму, я повинна знайти кращу роботу. Ми проживаємо у невеличкому місті, високооплачуваної роботи у нас небагато. Чоловік працює в компанії свого родича.

Я вирішила прислухатися до чоловіка і шукала підробітки. Так ми і жили, щомісячно вносили гроші, я постійно економила на собі, нічого не купувала, берегла гроші на випадок свят, щоб купити подарунки. Ростислав же жив на широку ногу, купував собі дорогий одяг, парфуми.

Якось ми заговорили за відпочинок. Чоловік запропонував поїхати за кордон, оплачували ми знову повинні були роздільно. Я не встигла назбирати таку суму, тому чоловік в підсумку полетів один.

Мені дійсно було образливо, але я нічого не говорила, відносини з чоловіком для мене були важливіші. Через декілька місяців, я дізналася, що організація в якій працювала моя мама, закрилася. Знайти роботу в 50 років досить важко, а у неї підростає 15 річна донька. Весь час мама забезпечувала її як могла, але ось заощадження закінчилися.

Мама зателефонувала мене та попросила про допомогу. Я не могла відмовити. Цього місяця я просто не могла внести накопичення на квартиру. Коли про це дізнався мій чоловік, то висловив претензію, що я нічого не можу заробити, і нічого не варта. «Ні накопичити з тобою, ні на море з’їздити. Та й яка може бути допомога родичам при такій маленькій зарплаті» – повторював чоловік.

Після таких слів, я сказала чоловікові, що він мене розчарував своїм ставленням та егоїстичністю. А чоловік спокійно відповів, що я виходила заміж за нього, а не за його гроші, і взагалі, кожен повинен розраховувати тільки на себе.

Ростислав щиро переконаний, що ми повинні робити все окремо. Але у мене зовсім інші принципи, я вважаю, що члени сім’ї повинні завжди підтримувати один одного. З цього приводу, ми ніяк не можемо дійти компромісу. Тепер не знаю, чи хочу продовжувати з ним жити.

Що б ви порадили жінці в даній ситуації? Чому її чоловік так вчиняє?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Завантаження...
Думки навиворіт

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector