Мій вітчим зараз живе сам в селі, в будинку, який вже не відремонтув...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Я опинилася в складній ситуації. Я не знаю, що мені робити, бо з однієї сторони мене мучить сумління, а з іншої – я ніби все правильно роблю. Ці думки не дають мені спокою. Мій вітчим живе в старому будинку на селі. Його оселю вже не відремонтуєш. Комфортних умов там також немає: ні води, ні газу. Сам чоловік захворів. Якщо раніше він міг сам приглянути за собою, то зараз йому навіть пересуватися важко. Та й вік поважний. Йому вже 84. За ним доглядають сусіди. Вони приносять і воду, і їжу. Але вітчим каже, що хоче переїхати до нас. Ми живемо у великій квартирі, місце є, але я не хочу його до нас забирати. Хоча він не чужа людина, але й не рідний батько. Дуже надіюся на вашу пораду.

Мій рідний тато не був доброю людиною. У них з моєю мамою спочатку народився син, мій старший брат, а потім я. Між нами різниця в три роки. Мама виховувала нас одна. Вони з батьком розлучилися. Бабуся інколи їй допомагала. Це у її будинку зараз живе мій вітчим.

пройшли роки,та не забути стареньку хату край села.... Photographer Nikolay  Shahmantsir

Та мою маму доля винагородила. Вона зустріла нового чоловіка. Мені тоді було 11, а братові 14. Це було у середині 80-х. Мама покохала вітчима, незважаючи на велику різницю у віці. Ми з братом не одразу прийняли його. Спочатку у нас була ревність, але пізніше все змінилося. Вітчим часто ходив на рибалку з моїм братом, брав в походи, виховував з нього справжнього чоловіка. Щодо мене, то я була ближча з мамою, а з вітчимом у мене не були такі теплі стосунки.

Пізніше мій брат відправився служити. Після повернення він поїхав за кордон на роботу. Брат допомагав коштами. А потім там одружився, купив велику квартиру і зараз живе з трьома дітьми. Я навчалася в столиці. У той період моя бабуся захворіла. Мама з вітчимом перебралися до неї. Коли я повернулася, то почала жити в нашій квартирі. Потім вийшла заміж і народила двох донечок.

Через деякий час бабуся померла. Вітчим зроби мінімальний ремонт. Трохи полагодив дах. Хоч будинок був старий, але ще впевнено стояв. Господарством займалася моя мама. У неї вистачало сил на все: і на город, і на прибирання, і на готування. Вона була роботящою. У них було все, що можна посадити і виростити на городі. Це допомагало їм заощаджувати на пенсії. Я навідувалася рідко. Час від часу привозила онучок на село.

У вітчима немає більше дітей, тому ми для нього були як рідні. Хоча зверталися до нього “дядьку”. Але для моїх дочок він був дідом. Та я не відчуваю до нього такої любові, як до рідного батька. Він добрий чоловік, але ми ніколи не були з ним близькі. А все-таки, я вдячна йому за все, що він зробив для нашої сім’ї і для моєї мами. З ним вона була по-справжньому щаслива.

Мама померла два роки тому. Вітчим потрапив у лікарню. Йому було важко це пережити. Після того, як він повернувся з лікарні, його здоров’я погіршилося. Він вже не міг ходити і майже не вставав. У той час виручали сусіди. Я з онучками приїжджали в гості. Ми пропонували йому переїхати в будинок для літніх людей. Переконували, що про нього там подбають. Але він відмовлявся. Казав, що йому і вдома добре. Час від часу я телефонувала. Вітчим ніколи не жалівся. Мій брат, який досі за кордоном, давав йому гроші на прожиття. Вітчим просив сусідів купити все необхідне.

Нещодавно брат повернувся. Після смерті матері це була його перша поїздка додому. Ми разом навідалися до вітчима.

Будинок вже у жахливому стані. Однак всередині досить затишно. Це заслуга сусідів. Були і соління, і супчик в холодильнику. Сам вітчим увесь час лежав. Він плакав. Хотів, щоб ми забрали його до себе. А про будинок для пристарілих й мови не може бути.

Брат вже погодився його взяти до себе. Але лікарі не дозволили. Сказали, що далека дорога вітчиму тільки зашкодить. Тут брат залишатися також не може. У нього там сім’я і робота. Тому залишаюся тільки я. Він добрий чоловік і мені жаль його. Я розумію, що йому не легко і він потребує допомоги. Але я і про себе думаю. Мені одній з ним не справитися, бо на мені ще й мої дві дочки.

Брат гнівається. Каже, що я безсердечна.

– Хоча б заради нашої матері забери вітчима до себе, – просив мене брат. – З грішми я допоможу.

Але щось мене зупиняє. Можливо, для брата він ближчий і рідніший, адже вони більше часу разом проводили. А у мене не такі теплі почуття до нього. Та й чоловік не зовсім підтримує цю ідею. Лише дочки просять не залишати діда самого на селі. Я заплуталася. Може, ви мені підкажете як правильно вчинити?

Що робити в такій ситуації?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector