Ми поділили дітей: мені – Аню, чоловікові – Яну. Здавалося б, все ви...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

У нас зараз з чоловіком, складна життєва ситуація — ми розлучаємося. Але зараз розмова не про це. Мене хвилює зовсім інша річ — він забирає одну з наших донечок.

Я народила двох дітей, Аню та Яринку. Зараз залишити собі обох я не можу: по-перше, чоловік переїжджає в іншу країну, тому часто відвідувати не зможе, і як наслідок, хоче забрати одну донечку з собою, а по-друге, я не заробляю достатньо, щоб забезпечити одразу двох дівчаток, та й квартира у мене однокімнатна.

Процес вибору кого віддати, він залишив на мене. А я не могла собі знайти місця, коли намагалася обрати між двома. Але одна з моїх донечок вирішила все самотужки. Одного вечора вона підійшла до мене і тихо промовила: «Мамо, можеш віддати татові мене, але тільки не сумуй».

В той момент, я зрозуміла, що Аня все прекрасно відчуває, а ось Яна — досить маленька, вона не розуміє ще, що відбувається навкруги. Вона любить нас з моїм колишнім чоловіком однаково. Але поки, вона не знає, що мами більше не буде поруч з нею, трішки посумує, а потім й забуде мене назавжди.

Ось так ми вирішили поділити дітей: мені – Аню, чоловікові – Яну. Ми про все домовилися з чоловіком, але несподівано мене «накрило». Я не могла собі уявити, що моя донечка буде жити в тисячах кілометрах від мене. Відвідувати її для мене буде досить проблематично, а чоловік сюди повертатися не збирається. Єдиний шанс на зустріч – коли вона виросте.

Я не можу заснути вже протягом тижня, думаю про те, як зробити так, щоб вона мене запам’ятала? Я не хочу, щоб вона виросла, і думала, що її мама покинула, коли вона була ще зовсім маленькою. Як правильно вчинити? Щоб вона відчувала мою любов та пронесла її крізь роки?

А потім, я розумію, що чоловік летить до іншої жінки, у них буде своя сім’я. Скоріш за все, Яна почне кликати її мамою. Чи потрібна буде їй моя любов? Навіщо їй будуть ті листи, які я збираюся писати? Хіба що буду собі та їй душу терзати.

Мені хочеться кричати від відчаю. У кожного з нас тепер починається нове життя. Немає більше «нас». Але складається враження, що наша молодша донечка виступає розмінною монетою у цій ситуації.

Чи потребую я поради? Навіть не знаю, що відповісти. Мені просто потрібно було розказати вам це, тому що більше не можу тримати в собі!

Як ви вважаєте, чи правильно вчиняє жінка?

 

Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: