Мені зараз 53 роки, вже п’ять років як не стало мого чоловіка. Про н...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Пишу вам, тому що сподіваюся отримати від вас пораду, чи хоча б мінімальну підтримку.

Мені зараз 53 роки. П’ять років тому мій чоловік відійшов у кращий світ. Я важко переживала його втрату, адже ми були справді ідеальною парою. Так говорили абсолютно всі, хто знав нашу родину. Він ідеально підходив мені, а я йому. Познайомилися ми ще в університеті й уже через рік вирішили одружитися. Я тоді була на другому курсі, а він на останньому. Попри те, що шлюб наш був дуже раннім, за 27 років спільного життя, я ні разу не пошкодувала про це рішення.

Коли ми дізналися про мою першу вагітність, чоловік набрав боргів та придбав нашу власну квартиру. Він сказав, що з дитиною потрібно жити у власному житлі, а не гуртуватися у брудних гуртожитках. Жити тоді було дуже складно, а я ще й двійню народила. Грошей потрібно було надзвичайно багато, але чоловік ніколи не скаржився. Він працював на двох роботах, а ночами допомагав мені доглядати за дітьми. Було дуже важко, адже ми не могли дозволити собі ні памперсів, ні пральної машини, але все ж, я неймовірно щаслива, що він був у моєму житті.

Через 4 роки, я народила сина й ми стали великою дружною родиною. Взагалі, я можу розповідати про свого чоловіка дуже довго, адже він був моєю підтримкою, опорою та справжнім чоловіком, якого я кохаю досі. Він був ідеальним батьком і я вдячна Богові за те, що у моєму житті була ця чудова людина.

Його відхід я переживала дуже складно. Я могла тижнями не виходити з дому, тому що важко було знайти сенс, без нього… Але згодом, я почала повертатися до нормального життя, адже розуміла, що попри це горе, я ще потрібна своїм дітям. Їм також важко було пережити цей складний момент. Якщо старші дівчата швидше знайшли сили жити далі, тому що у них була відрада у вигляді власних дітей, то молодшому синові було найскладніше. Вони з батьком були справжніми друзями, а тепер його просто не стало.

Аби розрадити себе та якось розвіятися, я почала відвідувати міський парк. Саме там я й познайомилася з Валерієм. Він був мого віку і 2 роки тому втратив дружину. З самого початку між нами зав’язалася дружба. Ми просто ділилися один з одним своїми почуттями та переживаннями, часто розповідали один одному історії з життя, аби якось забути про своє горе. Згодом, я почала помічати, що Валерій до мене залицяється. Насправді, він мені подобався й у нас закрутився роман.

Дітям розповідати про своє нове кохання я не стала, адже боялася осуду, але нещодавно Валерій запропонував мені до нього переїхати. Я дуже цього хочу, але просто не знаю як про це сказати своїм дітям. Мені здається, що вони розцінюватимуть це як зраду… Син останнім часом почав радіти життю, навіть одружувати збирається, а тут я їх ошелешу такою новиною!

Підкажіть, що можна зробити у такій ситуації? Як пояснити дітям, що життя продовжується?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: