Мені дуже шкода дітей такої людини. Добре, що сестра розповіла правд...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Мені всього лиш 53 роки, тому я не вважаю себе старенькою бабцею, якій вже час одягати хустину.

Загалом, я достатньо щаслива, бо маю одруженого сина, внука, якому 6 років і онучку-студентку. Так склалося, що мій син досить рано став фінансово незалежним, тому грошей від мене не брав. Хотілося йому чимось допомогти, як не крути. Тому я вирішила, що буде легше для сина, якщо я братиму до себе на літо внука, а онучці ми стараємося надсилати щомісяця декілька тисяч гривень, аби вона почувала себе комфортно і ні в чому собі не відмовляла.

Та з початком літа я не їду на море з чоловіком відпочивати, а їдемо у село, де живе моя сестра, яка важко хвора і живе з моїм татом.

Тішуся, що мій чоловік добре розуміє мене і завжди підтримує.

Коли я приїжджаю у село, то старюся зробити усе максимально добре, допомогти чим тільки можу, бо розумію, що я для них потрібна, а мені це подобається.

Я виросла тут і мені тут так комфортно, хоча моя з чоловіком квартира — це щось особливе.

Якщо бути відвертою, то мої однолітки, що залишилися жити в селі — дуже розчаровують мене. Всі вони кажуть, що старі, що для них пора йти на пенсію, чекати глибокої старості. Одним словом, ми з ними на зовсім різних хвилях.

Не розумію я таких людей. Так, частенько може щось боліти, і що? Тепер вмирати?

Чому ніхто не зважає  на те, що збільшився багаж досвіду, що тепер життєві ситуації не дають таких ударів, як раніше? Шукають одні мінуси, а для чого, не зрозуміло.

Та все ж, зайшла я до своєї подруги дитинства, яка жила по сусідству. Бачила, що у неї дуже занедбаний город і хотіла допомогти, бо розуміла, що їй важко.

– Не потрібно мені допомагати! — відповіла вона.

Сестра мені розповіла, що моя подруга дуже змінилася за останні роки. Раніше вона була привітною, щирою такою, постійно сміялася.А зараз. Постійно жаліється на своє життя і любить розпускати плітки про свою невістку і рідного сина. Розумієте, вона самостійно робить зло для рідних людей! Навіть на своє внученя, яке побігло на грядку і зірвало помідор — почала кричати.

Ясна річ, що моя сестра подумала, що дитину сварять за те, що вона їсть не помите, але ні. Бабуся дуж кричала, бо помідори на консервацію!

Та ще було дуже багато таких нюансів, коли та жінка просто шкодувала навіть яблука, тому син більше не їздить до неї і внучку не привозить.

Здається, коли я запропонувала їй допомогу, то вона подумала, що я хочу її помідори вкрасти, або ще проситиму гроші.

Консервацію свою постійно продає, але тільки ввечері, бо вдень має ще дуже багато роботи, має гарну пенсію, але всім у селі скаржиться на те, що вона хвора, син взагалі допомагати не хоче. Для чого вона тоді живе? Який сенс у її економіці?

Не думаю, що їй приємно бути самотньою.

Дуже сподіваюся, що вона все ж любить свого сина, просто не вміє це показувати.

Діти — це ж наше продовження. Скільки щастя вони нам подарували, хоч бувало і різне, та всі ми частенько вередуємо.

Я просто закликаю кожного, кому вже 40+ ніколи не називати себе старим!

Коли людина молода душею — у неї все добре. Як себе налаштуєте, так і будете мати.

Бути щасливою просто! Любіть своїх рідних і себе!

А ви вважаєте себе старими?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: