Маша здавалася ідеальною, але після одруження її наче підмінили. Гори немитого посуду і горілі сирники – не цього я чекав від дружини

Коли я кликав Марію заміж, то навіть уявити не міг, що то буде за дружина… Гори немитого посуду, брудний одяг, якого праска ніколи й не торкалася, і пригорілі сирники – не такого я очікував від щасливого сімейного життя.

Так, звісно, було не завжди. Маша взагалі спершу здавалася мені ідеальною дівчиною: добра, розумна і надзвичайно вродлива. Закохався по вуха майже одразу після знайомства.

Постійно хвилювався, що такий діамант викрадуть в мене з-під носа, тож вирішив не затягувати і зробити коханій пропозицію.

Годі описати своє щастя, коли вона сказала заповітне “Так!”.

Коли ми тільки починали жити разом, Марійка чесно заявила, що берегинею сімейного вогнища вона навряд чи стане, бо це їй ніколи не вдавалося. Сказала, що краще зароблятиме на сім’ю гроші, ніж витрачатиме їх в продуктових магазинах. Я сміявся і обіцяв, що побутові обов’язки будемо ділити навпіл. Мені ж неважко помити посуд, чи винести сміття…

Але вже через пів року спільного життя я пошкодував про свою обіцянку дружині. В наші плани втрутилося життя зі своїми неписаними правилами.

Бажаного успіху на роботі моя дружина так і не досягла. Працювала на пів ставки в якійсь невідомій компанії з нестабільним графіком та виплатами. Все, що заробляла, витрачала винятково на свої забаганки. Комунальні, продукти, подорожі – все це лягло на мої плечі. Доводилося працювати на 2 роботах, щоб заробляти достатньо.

Зате про розподіл зобов’язань моя кохана не забувала. Точно пам’ятала, що я маю робити. А на свої часом очі заплющувала.

Раніше Маша і справді старанно виконувала свою частину справ, а потім її запал почав згасати. Я особливо до неї з цим питанням не ліз, аж доки її халтура не стала явною. Безлад тепер просто впадав у вічі на кожному кроці.

На кріслах були гори одягу, у шафі – купа непрасованих речей, зате дружина примудрялася дорікати всім цим мені. Мовляв, і я теж працюю, гроші приношу, невже тобі важко мені допомогти? Мене таке ставлення ображало. Мало того, що я гну спину за двох на роботі, то ще й весь побут має бути на мені? Ми ж чесно поділили всі обов’язки із самого початку.

Порядок в доме: 7 советов, которыми стоит воспользоваться

А вчора у холодильнику я знайшов скислий борщ, запахом якого можна було винищувати шкідників.

Я вірив, що після народження дитини Маша візьметься за голову. Піде в декрет, матиме більше часу на побут. Але стало тільки гірше. Здається, мені було б куди легше, якби я не мав дружини взагалі. До всього цього тепер додалися ще й постійні сварки.

Я, бачите, повинен зрозуміти дружину, поставити себе на її місце. А хто зрозуміє мене? Я ж не в санаторій щодня їжджу, а на роботу. Працюю в офісі, а потім вдома віддалено і ще й за всім у домі стежити маю. А все, чого я хочу насправді, просто трохи відпочити.

Я не розумію, що такого робить моя дружина цілими днями в декреті, що вечерю зварити не може? Або хоча б речі поскладати на свої місця. Невже, це так важко?

Дитині поки тільки 7 місяців і більшу частину дня маля просто спить. За цей час можна хоча б пилюку протерти. А що буде, коли у нас народиться друге немовля? Усе ж таки я за рівність і взаємодопомогу. Я готовий прийняти і все підтримати, але потребую того ж взамін. Але Маша цього чомусь збагнути не може.

Не хочу руйнувати сім’ю, бо дуже люблю нашого малюка. Але, як можна продовжувати цей цирк, навіть не знаю. Здається, скоро моє терпіння скінчиться.

А на чиїй стороні в цій історії ви?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Завантаження...
Думки навиворіт

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector