Наша мама приготувала нам обід і покликала нас з татом до столу. Ми в цей час були в кімнаті і дивилися телевізор. Тільки ми зібралися виходити з кімнати, як на кузні пролунав сильний гуркіт.
Я дуже занепокоївся та побіг разом з татом подивитися, що там трапилося. Мама лежала на підлозі, непритомна, а з її рота витікало щось червоне.
Тато одразу взяв телефон та подзвонив у швидку. Потім підняв маму з підлоги та поклав її на диван. Він міцно її обіймав, плакав та шепотів – «Тільки не йди від нас, лікарі вже їдуть». Тоді, я не розумів що відбувається.
Мама завжди любила бавитися зі мною. На дитячій площадці ми будували замки з піску, каталися на гірках та гойдалках. Найбільше я полюбляв тікати від мами на самокаті, але вона у мене була досить спритна, швидко наздогнала мене, зупиняла і ми разом починали голосно сміятися.
Останній місяць у матусі зовсім не було сил. Вона сказала, що всі сили передала мені, щоб я зростав великим та мужнім чоловіком. Вона не виходила зі мною більше на вулицю, гралася зі мною тільки сидячи на своєму кріслі.
Швидка допомога приїхала дуже швидко, підняли маму та понесли в машину. Тато завіз мене до бабусі Марії, і поїхав в лікарню теж.
Я довго стояв біля вікна. Гратися сьогодні я не хотів, дуже сумував за мамою. Переживав, що лікарі зроблять мамі дуже болючий укол.
Тато вернувся за мною пізно ввечері. Він довго розмовляв з бабусею та плакав, а я нічого не міг зрозуміти.
Від пошепки розповідав їй, що мама хвора на лейкемію, і коли її привезли у лікарню, то вона впала у якусь кому. Лікарі сказали, що шанси на одужання досить мізерні.
Тато підійшов до мене, взяв на руки і сказав, що все буде добре. Завіз мене додому і сидів зі мною поруч на ліжку, погладжуючи мене по голові.
Минуло три місяці, мама досі в лікарні. Тато навідує маму кожного дня, а я її ще так і не бачив. Тато розповів мені, що до неї поки не пускають лікарі.
Але ось настав цей довгоочікуваний день, коли подзвонили з лікарні та сказали, щоб ми всі приїхали до мами. Я дуже зрадів, що нарешті побачу маму, але тато чомусь плакав.
Приїхавши туди, тато взяв мене за руку, підвів до маминої палаті і сказав:
– Сину мій, ти маєш бути сильним. Зараз потрібно попрощатися з нашою мамою.
Я зайшов в палату. На лікарняному ліжку лежала моя мама з закритими очима. Було дуже багато різних трубок. Я не міг стримати сліз, але розумів, що потрібно взяти себе в руки та бути сильним як ніколи раніше:
– Мамочко, повернися до мене. Я не хочу, щоб ти нас з татком залишала. Казки тепер без тебе будуть не цікаві. Памятаєш, ти мені колись сказала. що віддала мені всю свою силу, так ось, я поділюся з тобою! Візьми, візьми сили, я тобі в ручки покладу!
Я вийшов з палати, тато сидів на кріслі з опущеною головою.
– Тату, мама повернулася. Я віддав їй свою силу!
Він не одразу зрозумів, що відбувається. Різко забіг до палати. Мама лежала з відкритими очима.
– Кохана, як ти? Ти розумієш те, що я тобі говорю? В очах мого тата сяяла надія.
Мама пішла на поправку. А ми з татом ще довго продовжували плакати від щастя!
А вам сподобалася історія?
Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!
