Мама мене залишила зовсім маленькою. Зараз я вже доросла жінка, нещо...

Час прочитання: < 1 хвилина

Моє ім’я Ольга. Мені 20 років. Моя мама залишила мене, коли мені було 2 роки. Сказала, що у неї немає ні часу, ні грошей на моє виховання. Та й загалом я не входила в її плани. Перший час вона приходила в дитячий будинок, щоб побачити мене. Та згодом перестала.

В Україні з 2020 року дітей не прийматимуть у дитячі будинки

Я даремно виглядала її з вікна. Чекала і сподівалася, що от-от її побачу. Та цього не сталося. Я лягала спати і мріяла про те, що завтра вона прийде. Так йшов рік за роком.

Десь у 13 років я вже зрозуміла, що непотрібна їй. Після школи мені вдалося вступити в інститут. Я була така в класі одна. Разом із навчанням я пішла на роботу.

Я не сподівалася дізнатися одного дня, що моя мама мене шукає. Я дізналася це із соціальних мереж. Звичайно, я довго не думала  і зв’язалася з нею.

Вже наступного дня ми зустрілися.

У моєї мами було сиве волосся і стомлене обличчя. Та вона й досі була красивою. На її очах з’явилися сльози, коли вона побачила мене. Вона вибачалася за минуле і хотіла, щоб зараз ми жили разом. Я не захотіла переїжджати. У моєму серці й досі є образа за її вчинок, незважаючи на те, що я скучала за нею.

Дитячий будинок став для мене рідним домом, але материнську любов не замінить ніхто.

А що ви думаєте про цю історію?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector