«Тобі смакує?», — запитав учитель.
«Це неймовірно жахливо», — виплюнувши воду, відповів учень.
Учитель у відповідь усміхнувся, згодом попросив хлопця взяти ще жменю солі та кинути її в озеро. Двоє мовчали йдучи, аж поки учень не кинув жменю солі в озеро.
«Тепер набери води й випий з цього озера», — сказав учитель.
Коли учень набрав в долоні воду, учитель запитав: «Ну що, зараз смачно?»
«Краще, ніж було!», — відповів учень.
«Ти відчував, що кинув жменю солі в озеро?» — запитав учитель.
«Ні», — зауважив молодий чоловік.
Тоді учитель присів біля свого молодого учня, взяв його за руки та промовив: «Біль нашого з тобою життя — це чиста сіль, не більше, не менше. Кількість болю не міняється, а залишається такою ж самою.»
Проте, кількість болю, яку ми здатні відчувати, залежить від того, в яку посудину ми поміщаємо його. Тому, коли біль стоїть на вашому порозі, єдине, що ви можете зробити, це постаратись збільшити відчуття сприйняття! Припиніть бути маленькою склянкою. Станьте озером!»
А вам сподобалась притча?
Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!
