Коли ювілярка відкрила двері, на порозі стояв її син з розкішним букетом. – І звідки раптом така любов? Ірка гарною матір’ю ніколи не була!

Ірина В’ячеславівна святкувала того прекрасного вечора свій ювілей – 65 років. Запросила своїх найкращих подруг юності. Вони сиділи за столом, пригадували собі, як то було в ті часи, коли їм було по 20 з лишком. За тими розмовами й не зауважили, як настав вечір.

Аж раптом в двері хтось подзвонив.

– Ти когось чекаєш, Іринко?

– Та ніби ні… Кого б це могло так пізно принести?

Відкриває іменинниця двері, а на порозі стоїть її синочок з розкішним букетом квітів – гості аж ахнули від здивування.

Одну подругу така щедрість хлопця вразила найбільше. Оленка все життя живе з Ірою по сусідству, тож в курсі усіх деталей її молодості. Жінки – однолітки, навіть дітей народили майже в однаковий період. Тож усюди й завжди їм доводилося бути разом. Так і стали найкращими подругами.

– Не хочу плітки розводити та й ображати ювілярку не пасує, але скажу тільки одне: до ідеальної мами їй, як до Евересту пішки. Вихованням сина майже не займалася. Її чоловік залишив, ще коли вона носила Бориска під серцем. От Ірка про своє особисте й думала значно частіше, ніж про рідну дитину.

Подруги ніяк не могли повірити словам сусідки, але вона пригадала собі один випадок з їхнього минулого.

– Пам’ятаю, що побачила, як Бориско в 6 рочків сам човгає до школи. Ніхто його ніколи не проводив. Я спитала Іру, чому так, на що вона заявила, що син у неї вже не маленький, та й іти всього дві вулиці – нічого з ним не станеться. Не могла я так залишити малюка, тож водила його за ручку разом зі своєю донькою.

Влітку Ірина відправляла сина батькам або відправляла в табори, аби тільки якомога далі від неї. Так і проходило дитинство Бориса. Не оминало це горе навіть теми харчування. Ірина постійно варила одну і ту ж саму кашу, даючи її синові на сніданок, на обід та на вечерю.

– Я її запитувала, хіба так можна… А вона мені: “Нічого, він коли голодний, то все їсть.” Доки вона не бачила, я Борисові нормальної їжі виносила. Розумію, що тоді з грошима було скрутно. То що вже казати про Іру, якій самотужки довелося дитину ростити. Але ж суть не у фінансах, а у ставлення до малюка. Якось Іра купила двадцять банок згущеного молока і принесла мені, щоб я їх заховала. Це вона так боялася, що Борис усе з’їсть, доки її вдома не буде. Але ж дитина постійно була голодна – не однією ж кашею жити!

Так Борис сидів пів дня у школі, а решту тинявся вулицями. Потім закінчив школу, вступати нікуди не хотів, відправився в армію, а після повернення зайнявся якимось бізнесом.

Тоді поїхав за кордон. Для підґрунтя власної справи потрібні були гроші. Заробив і вернувся на Батьківщину. Тепер на нього пів міста працює. Він тут знатний чоловік.

– Та ще й про матір свою не забуває. Інший би таку маму гнав з дому, а цей ще й підтримує її фінансово. Любить, певне. Тільки, за що, ніяк  не збагну,- розводить руками сусідка.- Скоро взагалі на руках носити почне. Оце вдячна дитина. Ось так воно буває.

Натомість Аня, донька Олени, яка виросла в хороших умовах, любові та достатку, вважає все, що для неї зробили рідні, їхньою повинністю. Ніякої подяки. Постійно свариться з матір’ю та з батьком, чогось просить або вимагає. Не те що Борис…

– Ми їй і те, і се, і все, чого тільки душа забажає, а потім наша Анюта виросла, але звички лишилися. Вона тепер нам дорікає, що ми не балуємо її дітей, мовляв, грошей нам на неї шкода. Ще й образи якісь на нас тримає. Ось тільки через що, ніяк не збагну. Ткне нас носом в інші сім’ї, порівнює. Каже: “От Софії квартиру рідні купили, а ви мені що?” Не дзвонить, не пише, аж доки щось термінове не трапиться або гроші не закінчаться.

Олена бідкається. Що робити, не знає. Тільки зауважує, що у всіх подібні проблеми, хто донь виростив. З синами, мовляв, куди легше. Ось у ще однієї подруги те ж саме… Вона відмовилася раз з онуками посидіти – донька вже місяць з нею не говорить, нічого не просить, не питає, як у старенької справи. Зате для синів усі мами – ідеальні. Ось Ірина з Борисом. І хто б міг колись подумати, що все ось так обернеться. А з дочками справи геть інші. Завжди знайдуться якісь претензії.

Що ви думаєте з цього приводу?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Завантаження...
Думки навиворіт

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector