«Коли не було чоловіка і свекрухи, свекор викинув мої речі за п...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Мій батько помер ще коли я ходила в школу, тож я, мама й старший брат залишились самі. На той час я вийшла заміж пізно — в 25 років. Ми з чоловіком вирішили жити в його батьків. На душі одразу стало легше: свекруха, що б про них не говорили, була дуже доброю та милою жінкою, завжди мене розуміла. Однак свекор з першого ж дня знайомства насторожив мене. Після перебування на війні він став грубим і жорстким, забув про ввічливість та завжди по-старечому бурмотів. Я йому, на жаль, відразу не сподобалась.

Я тоді працювала лаборантом в пологовому будинку, графік у мене був нелегкий: працювала 6 днів на тиждень. І, будучи вдома лише ввечері, я все одно встигала йому набридати.

Якось я залишилась вдома з ним сама. Він перестав себе контролювати: кричав, лаявся, ображав. Тільки й звинувачував у тому, що мені потрібна його квартира. Я, звісно, заперечувала і намагалась пояснити, що таких намірів зовсім не маю. Та це я вперше наважилась відповісти, а до того — тихо й смиренно мовчала. Свекру це дуже не сподобалось, він схопив мої речі й викинув їх за поріг, а згодом і мене.

Заплакана й ображена я зібрала свої речі й поїхала до мами. Того ж дня по мене приїхав чоловік і я одразу погодилась, бо дуже кохаю його. Якось ми продовжили жити до народження сина. А незабаром свекор отримав квартиру як ветеран війни й ми з чоловіком в неї переїхали, де почалось наше спокійне життя. От тоді я справді заспокоїлась.

А як би ви вчинили в такій ситуації?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector