Коли мені було два рочки, тоді мама мене зовсім покинула. Через декі...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Через декілька років я зустріла свою рідну маму і пробачила її за таку помилку. Проте я стільки років була сама, що тепер важко усвідомити, що маю рідну душу.

У мене було дуже складне дитинство. мама покинула мене, коли мені було два рочки і відвела у дитбудинок. Це ще та школа життя. Спочатку мама навідувала мене і забирала на вихідні, а потім і зовсім перестала приходити. Мені було боляче усе дитинство.

Я пам’ятаю дитячий будинок із хорошими спогадами. Нас старалась годувати смачною їжею, вдягати в речі, які принесли волонтери і ділили на нас мандаринки на свято Миколая. Скажу чесно, що дитбудинок, то дуже велика школа життя.Там ти вчишся бути самостійним і незалежним ні від кого. Кожного року на Миколая я просила лише одне: «Тільки щоб прийшла мама і забрала мене».

Кожного ранку я дивилась у вікно і чекала маму. На кожну жінку, яка відвідувала наш дитячий будинок я дивилась з поглядом надії, що мене заберуть, проте мене таки не брали. Коли мені виповнилось 12 років, то я почала задумуватись над тим, яка могла б бути моя мама, адже я її не пам’ятала. Коли я спитала виховательки чому мама не хоче мене забирати, то вона відповіла: «Прийде час і ти сама з нею зустрінешся там, де не чекатимеш». Я повірила у слова виховательки і так і сталось.

У 18 років я пішла з дитбудинку, бо мене взяла під опіку жіночка, яка жила неподалік дитбудинку. У неї загинув син з чоловіком, вона жила сама і обіцяла, що буде забезпечувати мене, поки я не знайду собі роботу. Я дуже вдячна цій мудрій і хорошій жінці. Тітка Неля завжди була для мене підтримкою. Я завершила навчання в одному з університетів та почала працювати, згодом я знайшла чоловіка і одружилась з ним. Коли я «стала на ноги», то тітки Нелі вже не стало. Я так шкодувала за нею і завжди казала, що вона мій Ангел охоронець.

Тепер мені вже 25 років. Я маю дитинку і хорошого чоловіка. Моє дитинство було складним, проте я дякую Богові за таке випробування. Мені довелось багато що пережити і побачити, тому тепер мені нічого не страшно.Тепер у мене є усвідомлення люблячої дружини, хорошої мами, проте я завжди хотіла бути і найкращою дочкою.

Я завжди гуляю зі своєю донечкою у місцевому парку. Якось я розмовляла телефоном по роботі і до мене підійшла жінка з дуже добрими очима і промовила: «Я твоя мама! Дай обійму, донечко». Я кинула слухавку і розридалась. Невже через стільки років я побачила свою рідну матір?

Моя мама мала не надто охайний вигляд, мала зморшки і нездоровий вигляд шкіри. Вона працювала прибиральницею у місцевого кафе і жила в кімнаті у гуртожитку. Я не зволікала і запросила маму на обід.

Моя рідна матір була шокована з того, що у мене є машина і я везу її в центр міста у ресторан. Дорогою вона питала про життя у дитбудинку і тішилась моєю донечкою. Ми поїхали в ресторан мого чоловіка і там зробили сімейний обід. Мій чоловік одразу помітив, що я схожа на матір і дуже гарно до неї ставився. Я відчувала, що я нарешті зі своєю рідною мамою і вже пробачила її помилку. мама пояснила, що мій батько покинув її, а жити не було на що.

Ми з чоловіком вирішили придбати мамі квартиру та забезпечили її роботою у нашому ресторані. Тепер мама шеф-кухар і моя підтримка. Важко було без неї всі ці роки, але я вдячна долі, що таки наша зустріч відбулась.

Просто зараз обійміть своїх батьків і скажіть як Ви сильно їх любите!

Розкажіть про спогад Вашого дитинства…

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector