Коли діти одружилися, ми вирішили купити їм квартиру

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Я досі не можу повірити в те, що сталося. Я намагалася себе переконати, що це були лише вечірні посиденьки. Уночі мені не спалося. Я не могла забути іскру в очах моєї сусідки Марії. Глибоко в душі я розуміла, що тут не все в порядку.

Квитки на літаки можуть стрімко подорожчати: чого чекати українцям ...

Я працюю в Італії вже 8 років. І кожного року я приїжджаю у відпустку додому, де на мене чекає чоловік. Цього року не виключення. Взагалі поїхати за кордон на заробітки було дуже спонтанним рішенням. Адже в Римі вже 15 років працює моя сваха від першої невістки.

Після весілля наших дітей ми вирішили подарувати їм житло. Квартира – не дешеве задоволення, тому щоб я могла швидше розрахуватися, сваха запросила приїжджати до неї в Італію на якийсь час.

– За роботу не переймайся. Я тобі щось швидко підберу. Грошей заробиш і дітям допоможемо. Потім повернешся додому. А Василь твій нікуди не дінеться. – переконувала мене сваха.

І я наважилася, бо вдома роботи не було. Спочатку я виховувала наших трьох синів, а потім підпрацьовувала за прилавком в магазинах.

А мій чоловік був вчителем фізики. Василь Васильович навчав дітей спочатку в сільській школі, а потім він став заступником директора. Зарплата не велика, але люди в селі його поважали.

З мене що взяти? Я мама та й все. Тому довго не вагалася і поїхала. Поки я заробила гроші для старшого сина на квартиру і ремонт, то вже й молодші повиростали. А їх як залишити без допомоги?

І сталося так, як в багатьох заробітчан: їхала на декілька років, а сиджу тут вже 8. І не знаю, коли повернуся додому, бо грошей постійно на щось треба.

Мій чоловік відповідальний і хазяйновитий, тому я не переживала, що зароблені гроші пропадуть. Усе, що я передавала, Василь витратив з розумом. І дітям допоміг, і з хатою лад навів.

У компанії жінок. що також працюють в Італії, я наслухалася таких історій про чоловіків, що важко собі уявити. Одні гроші пропивали, інші витрачали на коханок. Тому багато жінок не спішать додому, а хочуть залишитися в Італії доти, доки зможуть.

Та це не про мене. Я ще хочу трохи заробити і повернутися. Нам  з Василем для щастя багато не потрібно.

Але ніяк не можу забути про свою сусідку. Марія розлучилася з чоловіком 10 років тому. У неї лише одна дочка, яка після навчання залишилася жити в столиці.

Жінка вона гарна. Їй 50, самотня. Працює в школі разом з Василем. Викладає математику.

У голові з’являються спогади. Ми влаштували невеликий пікнік, бо я скоро поверталася в Італію. Я пішла на кухню, а чоловік з сусідкою залишилася в саду удвох. Коли я повернулася, то побачили у погляді Марії такі іскри, які можуть бути лише в закоханої людини.

Звичайно, що чоловікові я не промовила й слова. Зранку я зустрілася з Любою, давньою подругою. Вона була місцевою пліткаркою і завжди все про всіх знала. Тому я вирішила в неї запитати, чи часто мій чоловік навідується до сусідки і допомагає їй по хазяйству?

Люба, якій зазвичай рот не закривається, не знала що й сказати. Вона раптом згадала, що у неї щось на плиті горить і швидко побігла додому. Які ще докази потрібні? Мабуть, голос в моїй душі все ж правий.

Але що я можу зробити? Вже завтра я їду в Італію і мене не буде рік. Та зараз задумалася, а чи воно того варте? Не знаю, що мені робити.

А як би ви вчинили на місці жінки?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector