Іван в Емілії душі не чув. І Іринку полюбив з першої зустрічі. Зігра...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Моя хороша подруга Емілія, вийшла заміж ще на першому курсі. Чоловік її, Борис, теж навчався. Перші три роки вони жили дуже скромно, від стипендії до стипендії. Після закінчення університету, вони обоє влаштувалися на роботу, почали непогано заробляти. На світ з’явилася довгоочікувана донечка Іринка. Чоловік дуже любив маленьку спадкоємицю, не міг нею натішитися.

Все у них було добре, попереду молоду сім’ю чекало безхмарне майбутнє, але прийшла біда. У двадцять п’ять років Емілія втратила чоловіка. Таксі, в якому вертався Борис додому, врізалося у вантажівку.

Емілія почала виховувати Іринку самотужки. Перший час, вона взагалі не могла сприймати знаки уваги та компліменти від інших чоловіків. Тільки через три роки пішла на побачення. На щастя, їй пощастило. Іван був справжнім чоловіком, палко покохав Емілію та одразу прийняв Іринку. Зіграли скромне весілля. Білу сукню вдруге Емілія одягати не стала. Навіщо? Все одно спогади про перше весілля нікуди не ділися, і біль не зникла, просто притупилася злегка.

Але новоспечену сім’ю спіткало нове горе. Захворіла Іринка. Почалася тривала та виснажлива боротьба з хворобою. Маленька Іринка ніколи не плакала, але одного разу запиталася в мами досить серйозним голосом:

– Це, значить, що я скоро побачу тата?

– Побачиш, але колись, не зараз. Років через сто.

– Сто років це занадто довго, я дуже скучила, я зараз хочу – сказала Іринка.

Емілія не хотіла вертатися додому, цього вечора вона блукала вулицями, приходила місця, де колись вони гуляли разом з Борисом.

– Я тебе дуже прошу, не забирай її, – просила Емілія. – Я знаю, що ти її дуже любиш, але нехай вона побуде ще тут.

Наступного ранку Емілія знесилено впала на ліжко та заснула. Їй приснився дивний сон, де вона стоїть у весільній сукні, а поруч Борис.

– Я чекаю на вас, – посміхнувся чоловік. – Років через сто.

Наступного дня лікарі повідомили, що аналізи в Іринки покращилися, а сама вона йде на поправку.

З того часу минуло вже багато років. Зараз Ірина — чарівна доросла дівчина, яка навчається в медичному університеті. У неї є дві молодші сестрички: Яна та Ольга. Добра мама та два тати. Вони обидва щиро її люблять, просто кожен — зі свого світу.

– Знаєш, – зізналася якось мені Емілія, – я надіюся на те, що Борис теж знайшов своє щастя. У підлітковому віці він був закоханий, але дівчинки не стало, коли їм було по п’ятнадцять років. Вірю, що вони зустрілися там.

А вам сподобалася історія?

 

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector