Історія, яку варто прочитати кожній людині, поки не стало надто пізн...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

У кабінеті в нотаріуса сиділа бабуся, махаючи ногами. На вигляд їй було близько вісімдесяти. У неї було синє волосся.

— З чим ви до нас завітали?

— Хочу написати заповіт.

— Гаразд.

— Записуйте, — бабуся вмостилася на кріслі і почала гвороити.

Словникова скринька. Матеріали на "Стіну слів".

— Коли я помру, то хочу, щоб НДІ отримало мій мозок для дослідів. Якщо ж вони відмовляться, то скажіть, що це від Клавдії Петрівни. Своїм друзям я заповідаю усіх котів, які у мене будуть на момент смерті. Якщо таких не буде (я про друзів, а не про котів), тоді хай їх отримає мій син. Книги, які у мене є і нікому не знадобляться, віддати в бібліотеку. Та все ж, я б радила їх прочитати. Або бодай переглянути. Десь три роки тому я залишила в одній з них гроші. А в яку саме не пам’ятаю. І хочу, щоб мій син розвіяв мій прах десь на пагорбі у Новій Зеландії…

Нотаріус закашлявся.

— Де-де?

— У Новій Зеландії, Новій Зеландії…

— Та це ж дуже далеко. Нащо так все ускладнювати?

— Ускладнює життя робочий графік п’ять через два і година обіду. Через неї він постійно зайнятий. Нікуди не їздить. І я такою колись була. А зараз жалію. У нього ще ціле життя попереду, яке стане тільки яскравішим у подорожах. Це змінює людей. Він більше не буде тим, ким був до. Хай спробує проїхати через половину планети. Не захоче тоді навіть чути про той офіс. Не повернеться туди ні за які гроші. Лише треба його підштовхнути, познайомити з тим іншим життям. От після смерті це я і зроблю.

Та і для чого мені в холодній землі лежати. Краще в Зеландію злітаю, щось нове побачу..

— Хм… — нотаріус задумався.

— Далі, — продовжувала бабуся, —  хочу, щоб Маруську кремували разом зі мною. Вона моя улюблена кішка. А в давнину так постійно робили…Ну добре, жартую! Ви просто такий серйозний, хотіла вас…

— Настрашити?

— Розрухати, — сказала усміхнено бабуся.

— Вам вдалося. А як щодо нерухомості та іншого майна?

— Точно. Ну квартиру та мотоцикл заповідаю синові. Але мотоцикла у мене поки що немає. Та скоро буде, бо я вже пішла на курси. Скоро його придбаю, тому записуйте вже. А ще самокат є. Його хай отримає Степан Никифорович. Якщо, звичайно, ще буде живий. Він давно оком на нього кинув. Свій він зламав, коли ми каталися одно разу. Ще тоді в дерево врізався…

Нотаріус взяв перерву після візиту цієї бабусі. Він ніяк не міг про неї забути. Він вкотре перечитав те, що вона йому продиктувала. Навіть потер очі, щоб пересвідчитися, що це йому не ввижається. Потім він глянув на купу паперів, яка лежала на його робочому столі, і взяв в руки телефон.

— Марійко, привіт. У мене є пропозиція. Ти не хотіла б відправитися в якусь подорож. Ти знаєш, я завжди мріяв побачити Африку…

А як вам такий незвичайний заповіт бабусі?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector