Дві сестри лежали в одній лікарні, одному відділенні, одній палаті. ...

Час прочитання: 4 хвилин(и)

Осінь була чудовою. Золоте листя навколо і павутинки бабиного літа милувались крихіткою Софійкою, яка солодко спала в візочку. “Вона так схожа на татка”, – думала Олена. У Софійки був пряменький носик, пухлі губки, великі блакитні оченята. Часто Дмитру говорили:  “Ти дивись, бо і ти, і Олена твоя – кароокі. Чи не у сусіда мала вдалася?”, а він відповідав: “Зате теща моя має блакитні очі”.

Світлана Іванівна була щасливою жінкою. Уже 20 років живе з чоловіком, побудували власний будинок, виховали двох дочок — Олену й Лілю. Дівчатка росли щасливими, завжди бачили вдома любов. Світлана Іванівна й не пригадує, чи колись сварились із чоловіком, а якщо таке й було, то точно не при дівчатах.

“От мені б такого чоловіка, як ви, тату”, – не раз казала Ліля, обіймаючи батька. Це той випадок, коли тато для доньок був прикладом справжнього, ідеального чоловіка. Сильний, красивий, розумний, турботливий, відповідальний, любить свою сім’ю. Дівчата коли закохувались в шкільні роки, то часто тих хлопців порівнювали з татком: той такий же гарний, той такий же вихований, той такий же добрий… Тому вся сім’я була здивована, коли Ліля прийшла додому з Ромком — її однокурсником. Мовчазний, скромний, але й говорити гостро умів. Світлані Іванівні не сподобалось, що той якось дивно заглядає на Олену…

За кілька місяців Ромко запропонував Лілі одружитись. Якось дивно він це зробив: без слів кохання, квітів, подарунків, словом, зрізав усі дівочі мрії. Але Ліля погодилась, довго не думаючи, бо дуже його любила. Згодом й весілля відгуляли. Жили молодята в Лілі, батьки їм віддали пів хати.

***

Олена була випускницею у школі. Світлана Іванівна помітила, що щось із нею не так. Не особливо готується до іспитів і постійно бігає до сестри. Ліля була на останньому місяці вагітності, тож Світлана думала, що молодша просто допомагає старшій. Не хотілось тривожити Лілю зайвими питаннями. Але якось прибігла Ліля. Вся в сльозах.

– У них роман, – схлипувала Ліля.

– У кого твій Роман? З ним щось сталось? – відразу не зрозуміла мама.

– Та не сталось: У нього роман з Оленою! – ледь вимовила донька.

Того дня Лілю відвезла швидка. Ситуація була важкою, загроза була і для мами і для дитини. Світлана Іванівна сиділа під дверима і молилась. А за годину стала бабусею. Був вечір, Ліля відпочивала і ще не приймала відвідувачів, тож Світлана поїхала додому зі святковим тортом.

– Яке у нас сьогодні свято? Невже я про щось забув? – поцікавився Микола. Він декілька годин тому повернувся з відрядження і нічого не знав.

– А ми з тобою, Колю, вже дідусь і бабуся, – зі сльозами на очах вимовила. – Маємо первістка, хлопчика. Радий?

– А за пів року станете ще раз бабою з дідом, бо я теж вагітна! У мене буде дівчинка, і теж від Романа! – випалила Олена, одним ковтком випила те, що в келиху, гримнула дверима й пішла до себе.

– Що? – не розумів батько.

Дружина розповіла чоловіку весь хід подій дня. Микола не стримувався, такого його ще ніхто не бачив. Він вчив доньку не словами, а руками. На ранок Олені стало погано, сільська лікарка відправила до лікарні, сказала, що вже нічого не вдіє.

Дві сестри лежали в одній лікарні, одному відділенні, одній палаті. Вони були кровними родичами і ворогами водночас. У обох були великі проблеми. У Світлани Іванівни розривалась душа від тих навідувань до дочок. Вони відвертались одна від одної і мовчки плакали. Їм сказали, що прогнози погані. Наступного дня Світлана навідалась уже з чоловіком.

– Діти, хай там що, але ви сестри, найрідніші люди одне одному, – почав розмову тато. – Ми ж з мамою не вічні, а ви надумали ворогувати. Хіба так ми вас вчили, так виховували? Що сталося, того не змінити, час назад не вернеш. Але ж ви знаєте, як ми любимо кожну з вас. Ми розуміємо біль і твій, Лілю, і твій, Оленко. Помиріться, діти…

– Вибач, Лілю, вибач мені, що зіпсувала твоє сімейне щастя. За ці дні я багато чого зрозуміла. Якщо видужаємо, я поїду з дому далеко-далеко, щоб ти забула про мій вчинок.

***

Дві сестри одужали, обоє повернулись додому. Ліля була з сином. Але Роман вдома не чекав, він просто зник. Нікого не питала й просто подала на розлучення. А Олена закінчила школу й вступила до університету.

***

На третьому курсі університету Оленка познайомилась з молодим Дмитром. У них була взаємна симпатія, а Дмитро нікого, крім неї і не бачив. Вони довго дружили і нарешті зізнались один одному в коханні. Дмитро був вихованим, добрим і уважним, таким, як тато…

Через минулі спогади Олена майже не приїздила додому і намагалась відсторонитись від рідних. Коли вирішили одружитись з Дмитром, то додому лише сповістила, але не запрошувала. Писала, що весілля не буде, познайомить з чоловіком пізніше..

Час минав, Олена вже закінчила університет, але Дмитро не хотів її відпускати на роботу.

– Може, краще в декрет підеш? Не хочеш?

– Та я б з радістю, але щось не виходить… – вперше Олена сказала чоловікові про свою проблему.

Дмитро домовився про обстеження у дорогій клініці, але згодом Олена зізналась, що ніколи не матиме дітей.

Вечір був довгим. Олена зібрала речі і все перебирала в голові фрази, якими має сказати Дмитру, що не хоче ламати йому життя і їхнім стосункам кінець. Вона піде. Але Дмитро почав перший.

– А ми попросимо виносити дитинку нашу твою маму. Як ти думаєш, вона погодиться?

Він обговорював це питання з потрібними людьми і йому сказали, що це найкращий варіант. Звісно, мама або Ліля. Але Ліля на таке б не пішла. Тому Дмитро таємно дзвонив тещі.

***

Усі, помітивши живіт Світлани Іванівни, лише казали, що та здуріла, куди в її віці:

– Ти геть втратила розум? Тобі під п’ятдесят, а ти вагітна! Онук скоро в школу піде!

– А в нас з Миколою любов, молодість друга! – відповідала.

Жінка тримала таємницю до останнього. А потім на декілька днів поїхала до Києва. Повернулась з розмовами про те, що нічого не вийде, бо її вік не дозволи виносити дитину. А за тиждень запросила всіх на хрестини дочки Олени — Софійки.

Чи вразила вас ця історія?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector