Чи дочекаєтеся ви допомоги від своїх дітей?

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Днями натрапила на довгу дискусію про те, що діти завжди залишаються невдячними. Ти їх виховуєш-виховуєш, а вони виростають і не хочуть тобі допомагати. Уникають лишніх зустрічей і розмов, аби тільки не виконувати жодних доручень. Справді, ще з дитинства у них потрібно закладати чуйність, вдячність та готовність прийти на допомогу. Хочу поділитися своєю історією.

На кухні сидять мої дорослі діти і племінник, який приїхав погостювати. Тим часом я мию підлогу на кухні. Вони про щось весело розмовляють. Та раптом синові щось знадобилася в сусідній кімнаті. Він піднявся, щоб пройти повз мене. Я мовчки запитально киваю головою, а він у відповідь також відповідає мені кивком, мовляв «дай мені дорогу». На що я вголос відповідаю: «Звичайно».

Син повертається на кухню і діти продовжують свою веселу розмову. Раптом чую, що духовка подає сигнал. Пиріг готовий. Я ж кричу з коридору, що можуть їсти. І додаю: «Ще морозиво в морозилці собі візьміть». Діти чемно подякували і запитали: «А ти будеш?». Я їм у відповідь: «Ні, я зайнята зараз».

От так і живемо. Я рідко прошу щось у своїх дітей. Адже вони вже дорослі, живуть окремо і не так часто навідуються в гості. Тому я намагаюся кожного разу до їхнього приходу щось смачне приготувати. І дзвінки в нас — рідкість. Щоправда, ми спілкуємося через соціальні мережі.

Я не чіпаю їх через дрібниці. Якщо раптом щось станеться, то вони самі прийдуть до мене. Або напишуть кілька смс. Якщо знадобляться ліки або гроші, то вони знають, де мене знайти.

Батьки готові на все заради своїх дітей. Вони вміють віддавати і нічого не брати на заміну.

– Мамо, може тобі щось потрібно? Якась допомога? – дочка збирається додому і винувато дивиться на мене.

– Ні, не хвилюйся. У тебе своїх справ вдосталь.

Син каже:

– Я сьогодні не має часу довше сидіти, але може ще завтра в гості забіжу.

– Я все розумію. Добре, що і той час знайшли. Але можемо хоча б фото швиденько зробити на пам’ять.

– Ну маааам! Тільки, щоб ми цього не бачили у Фейсбуці.

Моїй мамі зараз 80 років. Коли я приходжу в гості, то вона обов’язково зробить мені чай і пригостить смачненькими заначками. Пропонує мені улюблені цукерки, а я відмовляюся. А після посиденьок я хочу помити посуд, а вона просить:

– Та нащо ти це миєш, я тебе прошу облиш. Я сама все зроблю.

– Мамо, у тебе є крупи, мука цукор? Може тобі щось важке допомогти привезти?

–Ні-ні. Я сама. Мені корисно ходити пішки. Лікар сам сказав. І я ходжу то за молоком, то за хлібом. А на візку можу все сама довезти..

Мама чекає від мене дзвінків, але я рідко телефоную. Я не дуже люблю ці балачки по телефону. Це її ображає, але сама вона не дзвонить.

– Мамо, ти дзвони в будь-який момент! Я ж зажди рада тебе чути.

– Та чого я буду тривожити тебе…Краще розкажи, як у вас справи?

– Та все добре.

– Рада, що поговорили. Якщо треба буде щось допомогти, то дзвони, не соромся.

Я зрозуміла одну істину. Батьки служать донорами для своїх дітей. Не чекайте особливої уваги від них або допомоги. Звичайно, вони почнуть більше про нас піклуватися в старості. Але поки ми маємо можливість, то радіємо від того, що можемо зробити щось корисне для своїх дітей.

Нас навчили так наші батьки. Вони безкорисливо віддають і нічого не чекають у відповідь.

А що ви думаєте про це?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector