Чесно кажучи, я геть розгубилася і перелякалася. Ну, по-перше, він м...

Час прочитання: 3 хвилин(и)

Світлана ніколи не жила казками: ні реальними, ні вигаданими. Їй довелось чимало пережити, пройти купу випробувань, але вона ніколи не здавалась і нікому не жалілась на життя. Так життя й подарувало їй чоловіка і багато діток.

Дівчинка народилась в селі, жила з мамою, свого тата навіть не знала. Коли їй було 7 рочків, мама вийшла заміж вдруге, а дочку віддала бабусі в село, де вони жили на одну пенсію. Мама гроші висилала вкрай рідко, їх постійно не вистачало. Світланка дуже переживала, бо бачила, як бідкається бабуся, тому влітку збирала букети з польових квіточок і ходила продавати на базар.

– Це був мій перший бізнес, – пригадує тепер. – За відро квітів могла вторгувати кілька рублів. Ми з бабусею жили економно, відкладали по копійці, аби назбирати на новий дах, бо хата протікала. Я навіть сама, будучи п’ятнадцятирічною, шукала людей, які б нам це зробили. Бабуся завжди поралась лиш біля печі, а я робила все інше. Але коли її не стало, я зрозуміла, що то була мені найрідніша людина.

Світлана закінчила 8 класів школи і вступила до профучилища, але не працювала за фахом, бо комбінат зачинився. Тоді, в тому місті, вона зустріла свою, здавалось, долю. Чекала його з армії і мріяла про весілля. Але Стаса забрали до Афганістану, на війну, там вона його і втратила. Дуже довго не могла повірити в горе, але потім зустріла Андрія, вийшла за нього заміж і народила в шлюбі чотирьох дітей. Але і тут її доля не склалась: він часто зловживав алкоголем і почав виносити з дому цінні речі на продаж. Згодом Світлана його вигнала.

– Щоб якось вижити з дітьми, заробляла конем у людей. А ще приймала молоко. А потім вирішила в селі магазин відкрити, а тепер такі самі маю ще й у сусідніх, – розповідає Світлана. – Двох доньок я віддала заміж, у них все добре. Молодші двоє ще вчаться — син в університеті, наймолодша донечка — в школі. Мала закінчує музичну школу, скоро купимо їй піаніно, а ще прошу, щоб з нею займались англійською додатково, бо бачу, що їй то вдається. У житті все знадобиться.

– А чому вирішила ще й чужих дітей взяти у сім’ю? Це ж який клопіт, – запитують часто Світлану.

– Дітей дуже люблю, тому й народжувала. Старші повиростали, лишилась лише Софійка мала. Якось дізналась від далеких родичів, що двоюрідний брат втратив батьківські права, а дружина його померла. Там троє діток. Так стало жаль, хто їх там смачно нагодує і пригорне в тому дитбудинку? Ледве відшукали тих дітей, але їх, як виявилось, уже всиновили люди з-за кордону.

Тоді я вирішила взяти дітей з дитбудинку, щоб були рідними братиком й сестричкою. Такі найшлись: найстаршій Оксані вісім років, Степанкові – шість, Денискові – чотири, Катрусі – три, а дворічний Петрик був ще у будинку дитини. Коли вони мені розказують, як жили з матір’ю, не можу стримати сліз. Не хочу про це і згадувати.

Грошей я тоді майже не мала, допомогли місцеві багаті люди. Але я не падала духом, а просто працювала. А діти мені ті як рідні.

– Картоплі садимо 60 соток, багато овочів вирощуємо, – розказує про свої будні багатодітна мама. – Зрозуміло, що важко було. Це тепер, коли у нас є Сергій, я геройка і можу ось так з вами розслабитися. Він з сусіднього району, а сюди приїжджає до бабусі. Він часто допомагав людям щось коло хати, аби трохи заробити. Так ми й познайомились, бо мені треба було чоловічої руки. Він не п’є, не курить, працьовитий, від мене грошей майже не брав, любить дітей. Освідчився мені і я погодилась бути його дружиною. Чесно кажучи, я геть розгубилася і перелякалася. Ну, по-перше, він молодший за мене на сім років. По-друге, в хаті купа дітей. Так що я спочатку відмовила, але Сергій виявився ще й наполегливим, – сміється Світлана.

— Тепер мені не дає нічого важкого робити. Зараз плануємо купляти машину, бо треба дітей розводити по різних закладах, лишилось ще трохи грошей підзбирати. За законом, я маю дбати про дітей до 18 років, але хіба так можна? Завжди будуть для мене, як діти. Треба думати про кожного: хто, куди і нащо. А Сергій завжди поруч, тепер ніочго не страшно…

Світлані було важко і гірко, але вона таки стала щасливою і подарувала щасливе життя стільком людям…

А як ви ставитесь до вчинків Світлани?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector