Бабуся відкрила шкільний альбом і мій наречений втратив дар мови

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Хто міг знати, що я зі своїм майбутнім чоловіком познайомлюся саме на шкільних олімпіадах?

Так склалося, що він з Києва, а  я з Тернополя, приїздили на всеукраїнські олімпіади з біології, а потім з хімії, ще й сиділи близько один біля одного. Ми були дітьми, але вже відчували, що між нами  щось, так хімія, але не шкільна.

Коли всі роз’їжджалися по домівках ми з Михасиком розпрощатися не могли, хоч були конкурентами. Він зайняв призове місце з біології, а я з хімії, ось так і поділилися.

Ми обмінялися мобільними номерами та сторінками у соціальних мережах, спілкувалися там. Знали все один про одного, спілкувалися щодня, а коли ми вже були в 11 класі, то Мишко приїхав до мене у Тернопіль.

Гуляли, сміялися і зрозуміли, що кохаємо один одного. Вирішили вступати на один факультет, жити в одному гуртожитку. Все склалося, а зараз він приїхав до моїх батьків, аби просити дозволу на одруження, як кажуть ще руки і серця.

Яка ж я була щаслива, а яка радісною була моя бабуся. Вона, як ніхто знали усе про ці стосунки бо вона ще й підказувала мені, що написати для Михайла, коли я була школяркою.

Мама вирішила, що зараз саме час показати мої дитячі фото для мого нареченого і ми наткнулися на фото де я така серйозна сиджу за партою, а позаду мене теж дуже солідний і серйозний парубок, який дуже схожий на Михайла. Так це були ми на першій олімпіаді, мене тоді вчителька сфотографувала.

Сміялися багато, а ще я знайшла свою анкету, куди вписувала усі свої дівочі мрії про майбутнього чоловіка.

Так було тепло і щиро, що я згадала про лист, який мені колись, ще у 9 класі надсилав Міша.

Побігла, аби знайти його. Якби ви тільки побачили обличчя мого нареченого, який зрозумів, що я весь цей час все берегла і навіть той клаптик паперу з краплею згущеного молока, бо Михайло їв і писав одночасно.

А ще Михайло розповідав про те, що забороняв будь-яким дівчатам підсідати до нього, тільки хлопці могли сидіти біля нього, бо він кохав мене. Скажіть, хіба не романтично?

Я дуже щаслива, що доля придумала і реалізувала такий роман саме для мене. Дівчатка, повірте, що кохання існує. Будьте щирими та відданими своїм почуттям.

А ви вірите у любов?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector