А мама сина проводжає. Розповідь, від якої плаче серце, і мурахи по ...

Час прочитання: 2 хвилин(и)

Сонце сходило. Тетяна уже прокинулась й пішла на кухню, сьогодні ж син їде на заробітки, треба приготувати його улюблену страву. По нього приїдуть за декілька годин, вистачить, щоб приготувати. А син ще хай спить. Рідний єдиний син, єдина її радість у вже старечому житті. Виховувала, як могла — та й виростила чудового хлопця, а головне — людину! І красивий, і господар, і все при ньому!

– Мамо, – прокинувся син, – котра година, не спізнююсь?

– Друга, синку. Спи ще. Зараз я котлеток твоїх улюблених насмажу.

– Не треба, мам. Ми скоріше виїдемо. Я ще до Ксенії заїду попрощатись. Обіцяла чекати весь рік. А там, мам, і весілля буде і онуків будеш мати. З десяток! Щоб ти не сумувала!

Незабаром він уже сидів за столом і їх улюблену страву — котлети з сиром. Ніхто їх не любить, тільки він і їсть.

Тетяна сіла навпроти і залюбувалась:

– Мам, ну чого ти все дивишся на мене, як в останній раз.

– Я просто хочу вдивитись тебе в себе, аби на цілий рік вистачило. Аби час швидше пролетів, і ти знов тут, поруч сидів.

Проводжала мама аж за село. Насолоджувались останніми хвилинами разом. Попереду цілий рік.

– Ти дзвони мені, синку, частіше. Хоч добридень і добраніч кажи, а мені все легше буде.

– Звісно, мамо! Та не переймайся ти так. Ну нащо ж ті сльози? І я тепер буду переживати…

Швиденько витерла сльози. З’явилась машина, син сів, двері зачинились. Поїхав. Вона стояла й більше стримувала сліз — котились й котились, а вона все продовжувала стояти.

– Я тебе чекаю, повертайся, рік — то не довго.

– Тітко Килино, – питає невістка у свекрухи – вже третій день бачу ту бабусю на шляху, чого вона шукає? Приходить, усміхається, плаче і йде назад. Хто це?

– То Тетяна! Її син на заробітки двадцять років тому поїхав. Там його нестало.  А вона, бідолашна, певно, з розуму зійшла. Хоча днями ходить по селу, з людьми говорить і про господарство дбає. А кожного ранку сина ходить проводжати. Ми вже думали її віддати лікарям, але не змогли. Мамине серце в неї болить.

– Двадцять років щодня? – витерла сльозу жінка.

– Щодня доню, щодня!

Чи доторкнулась історія до вашої душі?

Напишіть нам у коментарях вашу думку стосовно цієї публікації. Якщо вона вам не сподобалась, нам теж цікаво, чому. Дуже дякуємо вам за вашу увагу і зворотній зв'язок!

Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector