Коли ми з чоловіком довідалися про мою вагітність – то твердо вирішили, що нашу дитинку ми хрестити не будемо.
Проте батьків вирішили до самої появи малюка на світ про це не повідомляти. Мої батьки це ще б сприйняли, легко кажучи – нормально. А от мої свекруха і свекор надто віруючі люди. Навіть чоловік не може собі уявити їхньої реакції на таку новину.
Приблизно на восьмому місяці вагітності, моя свекруха почала акуратно нас направляти у напрямку вибору церкви для проведення таїнства хрещення нашої дитини.
Вона мріяла, щоб її перший онук чи онучка були охрещені у найбільшому та найстарішому храмі нашого міста. Є у нас дерев’яна церковка, яка збудована без жодного цвяха кілька століть тому. Так, це справжній витвір мистецтва і найбільша культурна цінність всіх мешканців.
Ми з чоловіком не подавали виду, що ми чуємо або не чуємо її слів. Намагалися перевести бесіду в інше русло.
Ось і народився наш синочок. О, мало не забула. Ім’я ми обрали також досить не звичне, я б сказала зовсім не привичне для нашої країни. Ми вирішили назвати нашого хлопчика – Саяном.
Чому? – Не питайте. Просто нам обом дуже припало до душі це ім’я.
Повернулися ми додому і довелося відкрити інтригу з іменем сина. Бачили б ви очі свекрухи. Вона почала щебетати, що так не годиться, що дитина не може мати імені незрозуміло якого народу, та й взагалі – не матиме ангела охоронця.
І тут мій чоловік цілком спокійним тоном голосу видав:
— Мамо, ми не будемо хрестити нашого сина!.
— Що??! – відповіла свекруха.
— Так. Ми вважаємо, що наша дитина сама повинна обрати свою віру. Це он мене ви хрестили у греко-католицькій церкві, а Лілю у православній. Позбавили нас права вибору.
— Знаєш сину – через твою дурню, онук не матиме янгола-охоронця. Та й взагалі ви біду на нього накличите. Все зло буде липнути до дитини. Чи ти цього не розумієш?!
Ображена свекруха грюкнула дверима і пішла. От як нам тепер бути? Ми вважаємо, що ми цілком праві, адже ми батьки своєї дитини.